tema lyubovi v liriku tyutcheva tyutchev fedir - Шкільний Всесвіт

Свою беззавітну віру в Батьківщину Тютчев намагався прищеплювати й дітям. Мені пригадується маленький, але, що зосередив у собі стільки змісту уривок з листа поета до дочки, у якому він пише, що в Росії вона знайде більше любові, чим будь — де, відчує все добре в її народі й буде щаслива, що народилася росіянці

Тема любові в лірику Ф. И. Тютчева займає чимале місце. Поет був щасливий у любові, не міг жити без любові, любив з ранньої молодості до глибокої старості. Для нього це був час золоте — час суцільної закоханості в життя, у блискуче суспільство молодих, прекрасних жінок

Будучи некрасивий зовні, маленького росту, лысоватый, сухорлявий, він користувався великою популярністю серед дам вищого світла Москви, Петербурга, Парижа, Мюнхена. У чому ж полягав секрет чарівності Тютчева? Я думаю, він скоряв жінок своїм інтелектом і неабиякою романтичною натурою. У його улюблених віршах невимовне почуття таємничості:

Люблю ока твої, мій друг,

Із грою їх чудесною — чудесній — полум’яно — чудесної,

Коли їх піднімеш раптом

И, немов блискавкою небесної,

Оглянеш швидко ціле коло…

У більшій частині своїх добутків поет ретельно приховує свого адресата, і лише по ледь помітних прикметах можна догадатися, до кого воно звернено:

Вона сиділа на підлозі

И купу листів розбирала,

И, як остиглу золу,

Брала їх у руки й кидала

Ці рядки присвячені другій дружині Тютчева — Эрнестине Федорівні. Спостерігаючи роман свого чоловіка, вона зберегла самовладання, достоїнство й любов до нього. На схилі віку поет оцінить це й зрозуміє, що пішло з його життя зі смертю дружини:

Любима ти, і так, як ти, любити —

Ні, нікому ще не вдавалося!

ПРО, господи!.. І це пережити…

И серце на клаптики не розірвалося…

15 років тривав « блаженно — фатальний» роман Тютчева з Е. Л. Денисьевой, протягом яких автором був створений знаменитий денисьевский цикл, шедевр російської любовної лірики. У нього ввійшли такі вірші, як «Приречення», «ПРО, не тривож мене укорой справедливої!..», «У розлуці є високе значенье…», «Остання любов».

ПРО, як убийственно ми любимо

Ми те всього вірніше губимо,

Що серцю нашому милею! —

Писав Тютчев

Дійсно, сам він став причиною відторгнення суспільством його коханій: зв’язок їх уважалася порочною. Випробовуючи задушливе почуття сорому, поет пише своє звертання до Денисьевой:

Чому молилася ти з любов’ю,

Що, як святиню, берегла,

Доля людському суесловью

На поруганье зрадила

Юрба ввійшла, юрба вломилася

У святилище душі твоєї,

И ти мимоволі постыдилась

И таємниць і жертв, доступних їй…

Цікава ще одна сторона любовної лірики поета. Цю особливість я спостерігала лише в Пушкіна в «Євгенію Онєгіні»: намагаючись проникнути в самі таємні куточки серця, поет — чоловік бере на себе роль жінки, він пише від імені закоханої жінки. Тютчев намагався зрозуміти й виразити почуття Денисьевой:

Не говори: мене він, як і колись, любить,

Мною, як і колись, дорожить…

Про немає! Він життя мою нелюдяно губить,

Хоч бачу, ніж у руці його тремтить

Він міряє повітря мені так дбайливо й скудно…

Не міряють так і лютому ворогові…

Ох, я дихаю ще болісно й важко,

Можу дихати, але жити вуж не можу

Тим часом життя поета вже підходить до кінцю. Здається, повинні зазвучати вірша, у яких автор підводить підсумки свого буття. Але всупереч хворобам, старості продовжують звучати ноти любові:

ПРО, як на схилі нашого років

Нежней ми любимо й суеверней…

Сіяй, сіяй, прощальне світло

Любові останньої, зорі вечернею!

Я люблю утвори Тютчева за те, що думка будь — якого його добутку не є просто думкою, а завжди навіяна образами, узятими з миру душі або природи. Ще я люблю його вірші за тонкий смак — «плід багатобічного утворення». Для мене він відрізняється від всіх єднанням талановитості й людяності. Поет не шукає популярності. Його талант не спрямований на юрбу, зрозуміти його може не кожний. Я зрозуміла тільки невелику частку його творчості. Тютчев навчив мене зауважувати те, що раніше я не зауважувала, любуватися тим, що не кидається вглаза.