Свою беззавітну віру в Батьківщину Тютчев намагався прищеплювати й дітям. Мені пригадується маленький, але, що зосередив у собі стільки змісту уривок з листа поета до дочки, у якому він пише, що в Росії вона знайде більше любові, чим будь — де, відчує все добре в її народі й буде щаслива, що народилася росіянці
Тема любові в лірику Ф. И. Тютчева займає чимале місце. Поет був щасливий у любові, не міг жити без любові, любив з ранньої молодості до глибокої старості. Для нього це був час золоте — час суцільної закоханості в життя, у блискуче суспільство молодих, прекрасних жінок
Будучи некрасивий зовні, маленького росту, лысоватый, сухорлявий, він користувався великою популярністю серед дам вищого світла Москви, Петербурга, Парижа, Мюнхена. У чому ж полягав секрет чарівності Тютчева? Я думаю, він скоряв жінок своїм інтелектом і неабиякою романтичною натурою. У його улюблених віршах невимовне почуття таємничості:
Люблю ока твої, мій друг,
Із грою їх чудесною — чудесній — полум’яно — чудесної,
Коли їх піднімеш раптом
И, немов блискавкою небесної,
Оглянеш швидко ціле коло…
У більшій частині своїх добутків поет ретельно приховує свого адресата, і лише по ледь помітних прикметах можна догадатися, до кого воно звернено:
Вона сиділа на підлозі
И купу листів розбирала,
И, як остиглу золу,
Брала їх у руки й кидала
Ці рядки присвячені другій дружині Тютчева — Эрнестине Федорівні. Спостерігаючи роман свого чоловіка, вона зберегла самовладання, достоїнство й любов до нього. На схилі віку поет оцінить це й зрозуміє, що пішло з його життя зі смертю дружини:
Любима ти, і так, як ти, любити —
Ні, нікому ще не вдавалося!
ПРО, господи!.. І це пережити…
И серце на клаптики не розірвалося…
15 років тривав « блаженно — фатальний» роман Тютчева з Е. Л. Денисьевой, протягом яких автором був створений знаменитий денисьевский цикл, шедевр російської любовної лірики. У нього ввійшли такі вірші, як «Приречення», «ПРО, не тривож мене укорой справедливої!..», «У розлуці є високе значенье…», «Остання любов».
ПРО, як убийственно ми любимо
Ми те всього вірніше губимо,
Що серцю нашому милею! —
Писав Тютчев
Дійсно, сам він став причиною відторгнення суспільством його коханій: зв’язок їх уважалася порочною. Випробовуючи задушливе почуття сорому, поет пише своє звертання до Денисьевой:
Чому молилася ти з любов’ю,
Що, як святиню, берегла,
Доля людському суесловью
На поруганье зрадила
Юрба ввійшла, юрба вломилася
У святилище душі твоєї,
И ти мимоволі постыдилась
И таємниць і жертв, доступних їй…
Цікава ще одна сторона любовної лірики поета. Цю особливість я спостерігала лише в Пушкіна в «Євгенію Онєгіні»: намагаючись проникнути в самі таємні куточки серця, поет — чоловік бере на себе роль жінки, він пише від імені закоханої жінки. Тютчев намагався зрозуміти й виразити почуття Денисьевой:
Не говори: мене він, як і колись, любить,
Мною, як і колись, дорожить…
Про немає! Він життя мою нелюдяно губить,
Хоч бачу, ніж у руці його тремтить
Він міряє повітря мені так дбайливо й скудно…
Не міряють так і лютому ворогові…
Ох, я дихаю ще болісно й важко,
Можу дихати, але жити вуж не можу
Тим часом життя поета вже підходить до кінцю. Здається, повинні зазвучати вірша, у яких автор підводить підсумки свого буття. Але всупереч хворобам, старості продовжують звучати ноти любові:
ПРО, як на схилі нашого років
Нежней ми любимо й суеверней…
Сіяй, сіяй, прощальне світло
Любові останньої, зорі вечернею!
Я люблю утвори Тютчева за те, що думка будь — якого його добутку не є просто думкою, а завжди навіяна образами, узятими з миру душі або природи. Ще я люблю його вірші за тонкий смак — «плід багатобічного утворення». Для мене він відрізняється від всіх єднанням талановитості й людяності. Поет не шукає популярності. Його талант не спрямований на юрбу, зрозуміти його може не кожний. Я зрозуміла тільки невелику частку його творчості. Тютчев навчив мене зауважувати те, що раніше я не зауважувала, любуватися тим, що не кидається вглаза.