tema lyubovi - Шкільний Всесвіт

Тема любові — одна з вічних у поезії. Віддав їй данину і Пушкін. Рухаючись від романтизму до реалізму, любовна лірика Пушкіна змінюється, можливо, повільніше, “ніж лірика іншої тематики. Звичайно, до 1826 року з любовної лірики зникають античні образи-символи й умовно-романтичні «діви», «Леїли» та ін. Але перетворення реального почуття у формули поетичного ритуалу ще зберігається. У цьому контексті цікавий вірш 1825 року «Е» («Я пам’ятаю дивну мить…»).

Ю. М. Лотман пише: «Однак любовна поведінка Пушкіна ще чіплялася за ті форми умовних поз, які в інших сферах життя були ним уже відкинуті заради простого самовираження особистості. Саме тому, що любовні відносини між людьми — сфера занадто відповідальна, у якій найнезначніші відтінки вираження набувають серйозного значення, тут особливо зручні й тримаються довше інших звичні, готові, ритуалізовані формули й стилістичні штампи».

Виражене в цих формулах почуття перетворило А. П. Керн у «генія чистої краси». Реальну Ганну Петрівну Пушкін так назвати не міг би, оскільки сприймав її то як абсолютно позбавлену наївності жінку, то як близьку йому за «сильно розвиненим органом польоту», то як «вавилонську блудницю». Ці характеристики, узяті з листів Пушкіна, свідчать не про те, що він ідеалізував Керн у віршах, а про те, що поетичні формули романтичної лірики створювали образ, а не портрет реальної жінки.

І цей образ, втрачаючи принциповий зв’язок з А. П. Керн («ідея вірша, імовірно б, не змінилася, якби ми довідалися, що він звернений не до А. П. Керн, а до якої-небудь іншої жінки»), стає ще й втіленням поетичного натхнення. Деякі дослідники стверджують, що любовна тематика Пушкіна підпорядкована у вірші філософсько-психологічній, що основна його тема — це різні стани внутрішнього світу поета. Узагальнюючи обидві тенденції тлумачення, С. А. Фомичев пише: «Вірш Пушкіна розповідає про любов, любов життєдайну, яка дає відчуття повноти життя,— і тому не лише про одну любов. У перших чотиривіршах — спогад про юнацькі мрії, не затьмарений передчуттям прийдешніх втрат. Але потрібно було пройти через ці втрати, зазнати всю глибину розчарування, пережити дні «без божества, без сліз, без життя, без любові», щоб у всій повноті відчути насолоду зрілого почуття, немислимого без важких випробувань».

Однак зріле почуття Пушкіна навряд чи можна охарактеризувати словом «захоплення», яке припускає екстатичне переживання. Зріле почуття Пушкіна вражає іншим — тією І «гуманністю, що плекає душу» (В. Бєлінський), чого не знала романтична поезія. Розглянемо з цієї позиції вірш 1829 року:

Я вас любил: любовь еще, быть может,

В душе моей угасла не совсем;

Но пусть она вас больше не тревожит;

Я не хочу печалить вас ничем.

Я вас любил безмолвно, безнадежно,

То робостью, то ревностью томим;

Я вас любил так искренно, так нежно,

Как дай вам Бог любимой быть другим.

Почнемо з того, що нас дуже мало турбує біографічний коментар до вірша,, хоча він і здатний підкреслити делікатність почуття людини, стурбованої не собою, а тим, хто це почуття викликає. Вірш звернений до Н. М. Гончарової і написаний Пушкіним у важку мить після повернення з кавказької подорожі влітку 1829 року, коли мати й дочка Гончарови прийняли його більш ніж сухо, що могло означати тільки розрив.

Однак ліричне узагальнення ширше за реалії, і ми сприймаємо вірш як ліричну сповідь поета в складну хвилину прощання зі своїм коханням.