tema batkivshhini u tvorchosti paustovskogo paustovskij kostyantin - Шкільний Всесвіт

Майже всі розповіді Костянтина Паустовского присвячені батьківщині, втім, як і в інших численних письменників. На мій погляд, тема Батьківщини — сама популярна тема із всіх можливих, тому, що Батьківщина для кожної людини — це щось особисте й недоторканне

Її просторі поля, краше яким немає в усьому світі, її ліси, безкрайні ріки й бездонні озера — все це торкає кожної людини. Паустовский був внимательнейшим і вдячним слухачем невичерпної музики, який обдаровувала його матінка природа. Тому — Те всі розповіді його так різноманітні, незважаючи на те, що в них найчастіше немає сюжету. Точніше сказати, сюжетом для К. Паустовского могло послужити все — будь — який дріб’язок, будь — який прояв тваринного або рослинного життя. В одній з розповідей він пише, наприклад, про те, як непомітно, злегка гойднувшись, відділився від гілки осінній кленовий аркуш, як він, почавши свій шлях до землі, «здригнувся, на одна мить зупинилася в повітрі й косо почав падати до моїх ніг, ледве шелестячи й гойдаючись. Уперше я услыхал шелест падаючого аркуша — неясний звук, схожий на дитячий шепіт…» («Жовте світло»). Поле кленового аркуша становить головний зміст розповіді. Не можна не очароваться таким «сюжетом», не захопитися цим, майже детски свіжим сприйняттям миру, з’єднаним з мудрістю властительного слова

Заслуга К. Паустовского полягала в тому, що він зробив своєрідне «географічне», психологічне, але головним чином поетичне відкриття буквально «під носом» у Москви й Рязані. Потрібно було мати могутнє уявлення й натурою жагучого мандрівника, щоб як би заново відкрити цілий край і подарувати його мільйонам читачів як дорогоцінну перлину природи

При цьому письменник неодноразово підкреслює, що природа ця зовні здається зовсім простий, непомітної, навіть буденної: «У Мещерском краї немає ніяких особливих крас і багатств, крім лісів, лугів і прозорого повітря». Але так здається, говорить він, тільки в перші дні, а потім з кожною годиною Мещера робиться всі богаче, різноманітніше й миліше серцю. «І, нарешті, наступає час, коли про неї можна розповідати дивні історії».

«Мещерскую сторону» Паустовский від початку до кінця склав з дивних історій про соснових борах, чистих і прояснених, де можна за кілька десятків метрів побачити птаха, що пролітає, про заплавні й лісові озера, про болота, покритих вільхою й осикою, про квіти й трави, про звички птахів, про дощі й веселки. Він, нарешті, пише про велику розмаїтість фарб… російської негоди

И ще одна особливість цього добутку: у ньому, як майже завжди в К. Паустовского, немає цікавого сюжету або хитро зав’язаної фабули. Однак повість читається з неослабним інтересом. Майже в кожній з маленьких главок самі різні люди — пастухи, сторожі, поромники. Їхні портрети намальовані дуже зіркою кистю. У кожному з жителів, що населяють край, К. Паустовский знаходить яку — небудь дорогоцінну людську рису

Взагалі — Те чи не всі сюжети в К. Паустовского поетичні в самому буквальному значенні слова. Як це буває з гарними віршами; деякі з них не тільки важко, але просто неможливо переказати — вуж краще прочитати самий текст, як звичайно й надходять із віршами, коли бояться огрубіти їхня принадність прозаїчної мовою

Своїми поетичними добутками К. Паустовский вселяє велика повага до природи, до доцільності її законів, до її краси, що піднімає душу. Його проза, музична, легка, граціозна, несе в собі величезний запас знань про світ, про його могутній життєдайний початок, але й об нього крихкості

Треба берегти наш мир, цю прекрасну, милу й таку легкоранимую землю. В ім’я цієї любові й турботи жив і затворів чудовий росіянин художник, співак рідної природи Костянтин Георгійович Паустовский.