23 - Шкільний Всесвіт

6) приятельське або родинне листування, яке часто містило унікальну інформацію про особу, коло її знайомих, інтереси,

заняття, захоплення, внутрішній світ, фізичне та психологічне

60

Самопочуття. Часто саме в листах до приятелів діячі були особ­ливо відвертими, а тому цей тип джерел дослідники називають «сповіддю, або автобіографією душі», бо вони розкривають неповторні сюжети. У листуванні, як правило, віддзеркалю­ється внутрішній світ відомої особи. У невимушеній формі ко­респонденти писали про те, що їм найбільше боліло та бенте­жило, приносило натхнення у творчості та громадській праці.

Дослідження листування конкретного діяча, тривалого в часі та різного за адресатами, дає можливість ознайомитися з його людською сутністю: вдачею, складом мислення, інтелек­туальним рівнем, інтересами, ставленням до конкретних подій через безпосередню реакцію на них, психологічним і фізичним станами та їх передумовами, самопочуттям, взаємостосунками з родиною, проблемою батьківсько-синівських стосунків, ети­чними та моральними пріоритетами, здібностями, здатністю співпереживати, місцями проживання або тимчасового пере­бування кореспондента та впливом кліматичних умов місцево­сті на самопочуття особи. Саме такий широкий спектр просопо-графічної інформації дають епістолярні джерела;

В) мемуари відомих діячів, із детальними характеристика­ми сучасників (і себе), їхніх особистих якостей, словесні порт­рети. Цінними у мемуарах є згадки особи про своє походження, родинні та сімейні традиції, формування окремих рис і звичок. Така інформація дає матеріал для дослідження закономірнос­тей появи тих чи інших якостей вдачі. Скажімо, такі негативні риси, як егоцентризм, непримиренність до інакомислячого, які зустрічалися в окремих діячів, можна пояснити традиція­ми родинного виховання: надмірною батьківською опікою та любов’ю, статусом однієї дитини в родині.

Цінними у спогадах є словесні портрети сучасників, які часто фіксували такі деталі, які не здатна була відтворити жо­дна фотографія. Так, Н. Суровцева так яскраво описала у своїх «Спогадах» (К.,1996) зовнішність Дмитра Донцова: «Це була дуже висока і дуже худа людина, з негарним смаглявим облич­чям і густим, чорним, відкинутим назад волоссям. Обличчя вражало своєю нервовістю, а чорні, живі, колючі очі доповню­вали враження. Руки в нього були дуже довгі, як у скрипаля. Отакий собі Паганіні. Мова в нього була надто швидка, – дово­дилося напружувати увагу, щоб ловити зміст. Він пересипав мову чужоземними цитатами і відразу заімпонував мені такою ерудицією» [17, с. 21].

61

Або ось який уявний образ формується з рядків спогадів всесвітньо відомого українського співака Михайла Голинсько-го про його родича, письменника Марка Черемшину (Івана Семанюка): «Марко Черемшина був сентиментальною люди­ною, дуже любив звірят, природу, особливо квіти. Він завжди носив у бутоньєрці або гвоздику, або троянду. І коли він відві­дував відомого українського вченого Володимира Гнатюка, який протягом 15 років хворів, то завжди приносив йому букет квітів, які той любив. […] Був м’якого характеру і ніколи не носив у серці злоби, навіть якщо з ким посварився, що бувало дуже рідко. […] Був низького зросту, мав велику голову з висо­ким чолом, в особистому житті був дуже непрактичний. Коли писав свої новели, свої твори, то мусив бути в хаті повний спо­кій, тому він замикався у своїй канцелярії – і працював» [18].

Зазначимо, що суттєвим недоліком цього виду джерел є суб’єктивність авторів у своїх враженнях про сучасників, тому таку інформацію не можна сприймати як однозначну, а лише у порівнянні зфактами з інших джерел.

Джерелом просопографічної інформації є також особисті щоденники відомих діячів. Їхнє значення дослідники оцінили так: «Нотатки, писані для себе, річ завжди інтимна, якими б вони не були – особистими, діловими чи філософськими. […] Нотатки, прочитані згодом, через певний проміжок часу, відк­ривають секрети автора, стани його душі та думок у минулому, коли він був іншим – молодшим, в іншому середовищі, інших поглядів. Для вдячного і уважного читача нотатки завжди є ни­точкою до розуміння і пізнання автора, але поза тим вони є шля­хом до пізнання певної історичної епохи, поштовхом не лише до пошуків сенсації, але й роздумів про людину в плині історичних змін, про вічні проблеми людського буття – сенс і мету, як жити і що робити» [17, с. 5—6]. Найбільшою цінністю щоденників дос­лідники вважають авторську безпосередність, яка відображала­ся в його роздумах про життєві обставини і ситуації.

Серед джерел цієї групи виділяємо щоденники інтимного змісту, що фіксували в основному події приватного життя: його обставини, оточення, внутрішній стан автора, рефлексії з приводу тих чи інших подій, як особистих, так і громадських. Вони відображали автора із середини, в життєвих обставинах і стосунках. Але були і щоденники, у яких автори більше пи­сали про події не особистого, а громадського життя та відомих

62

Сучасників на їхньому тлі. Скажімо, ціла галерея сучасників постає зі сторінок «Щоденників» Євгена Чикаленка. Це Бо­рис Грінченко, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Фе­дір Матушевський, родина Тобілевичів, відомі письменники та митці, яким автор часто давав влучні власні характеристи­ки. Скажімо, він захоплювався працелюбством, завзяттям, талантом і громадською самовіддачею Бориса Грінченка, але водночас неодноразово наголошував його важку автократичну вдачу, яка шкодила багатьом громадським справам, бо прово­кувала конфлікти серед українців. Євген Чикаленко так від­верто писав про цього відомого діяча: «Але в громадськім житті, як я вже не раз згадував у своїх мемуарах, це був над­звичайно тяжкий чоловік. Правду про нього колись сказав М. В. Лисенко: «Грінченка треба було б посадити десь на нео-битаємий острів, обкласти його книжками і він зробив би втроє більше, ніж зробив». Це правда. Багато його надзви­чайної енергії та здоров’я пішло на боротьбу за «булаву» то з В. П. Науменком, то з М. С. Грушевським та іншими «конку­рентами», навіть з такими, які й на думці не мали «гетьману­вання» [19, с. 95]. А так мемуарист характеризував вдачу іс­торика Михайла Грушевського: «При всіх своїх майже геніа­льних здібностях, він має в своїй вдачі щось таке, що відвер­тає від себе людей. У Львові він вже не має жадного приятеля і більшість робітників слова працюють з ним тільки з патріоти­зму і переносять його вдачу тільки з поважання і вдячності йому за те, що він зробив і робить гігантську роботу для Укра­їни» [19, с.112]. Він відзначав, що обдарованому вченому й організаторові української науки були притаманні нетерпи­мість до конкуренції, егоцентризм, які також викликали час­ті конфлікти з більшістю відомих сучасників.