suspilne znachennya pismennika v tim same polyagaye shhob proliti promin svitla na vsyakogo rodu moralni j rozumovi bezladdya saltikov shhedrin chexov anton - Шкільний Всесвіт

Невеликі, але дуже ємні й життєві розповіді А. П. Чехова не завжди легко зрозуміти, якщо не пам’ятати життєвої позиції письменника, що строгий насамперед до себе. Всім відомо його висловлення: «У людині повинне бути все прекрасно: і одяг, і душу, і думки».

Менш відомо інше його виречення: «Треба бути ясним розумово, чистим морально й охайним фізично». І от це — те, по вираженню М. Горького, гаряче «бажання бачити людей прост, гарними й гармонічними» і пояснює непримиренність Чехова до всякого роду злиденності, вульгарності, моральної й розумової обмеженості

Справді, що поганого, здається, у тім, що людина хоче заробити більше грошей, як доктор Старців? Що особливого, якщо він хотів одночасно служити в земстві й мати більшу практику в місті? Але, читаючи розповідь «Ионыч», ми розуміємо, як гроші поступово непомітно можуть витиснути в людині його живу душу, а бажання спокійно й безтурботно жити може зробити його морально й фізично неповноцінним

Дмитро Іонович Старців — герой розповіді «Ионыч» — був призначений лікарем у земську лікарню, у Дялиже недалеко від губернського міста С. Це юнак з ідеалами й бажаннями чогось високого. У С. він знайомиться з родиною Туркиных, «самої утвореному й талановитої в місті». Іван Петрович Туркин грав в аматорських спектаклях, показував фокуси, гострив. Віра Йосипівна писала романи й повести для себе й читала їх гостям

Їхня дочка Катерина Іванівна, молода, миловидна дівчина, що у родині кликали Котик, грала на роялі. Коли Дмитро Ионыч уперше відвідав Туркиных, він був зачарований. Він закохався в Котика. Це почуття було в житті Ионыча «єдиною радістю й останньої». Заради своєї любові він готовий, здавалося б, на багато чого. Але коли Котик йому відмовила, він страждав усього три дні, а потім всі пішло як і раніше. Згадуючи ж про свої залицяння й високі міркування («ПРО, як мало знають ті, які ніколи не любили!»), він тільки ліниво говорив: «Скільки турбот, однак!»

Фізичне ожиріння приходить до Старцеву непомітно. Він перестає ходити пішки, страждає задишкою, любить закусити. «Пройшло чотири роки. У місті в Старцева була вже більша практика. Він поповнів, раздобрел і неохоче ходив пішки, тому що страждав задишкою». Підкрадається й моральне «ожиріння». Колись Ионыч відрізнявся гарячими рухами душі й палкістю почуттів від жителів міста С. Вони дратували його «своїми розмовами, поглядами на життя й навіть свій вид». Він по досвіду знав, що з обивателями можна грати в карти, закушувати й говорити тільки про самі звичайні речі

А якщо заговорити, наприклад, «про політика або науку», те обиватель стає в тупик або «заводить таку філософію, тупу й злу, що залишається тільки рукою махнути й відійти. Але поступово Старців звик до такого життя й втягся в неї. А якщо йому не хотілося говорити, він більше мовчав, за що одержав прізвисько «поляк надутий». Наприкінці розповіді ми бачимо, що він щовечора проводить у клубі, грає у гвинт, закушує й зрідка втручається в розмову:

— Це ви про що? А? Кого?

Коли Котик переконалася, що в неї посередні здатності, те жила однією надією на любов Старцева. Але Ионыч був уже не тих парубків, що міг прийти вночі на побачення на цвинтар. «І тепер вона йому подобалася, дуже подобалася, але чогось уже не діставало в ній або щось було зайве, але щось уже заважало йому почувати, як колись… не подобалося щось у минулому, коли він ледь не женився на ній. Він згадав про свою любов, про мрії й надії, які хвилювали його чотири роки тому, — і йому стало ніяково». Він занадто заледащів і опустився духовно й морально, щоб любити й мати родину. Він тільки думає: «Добре, що я тоді не женився».

Головною розвагою доктора, у яке він втягся непомітно, помалу, було «по вечорах виймати з кишень папірця», а потім, коли грошей стало занадто багато, розглядати будинку, призначені до торгів. Жадібність здолала його. Але він сам не зміг би пояснити, навіщо йому одних стільки грошей, якщо навіть театри й концерти він не відвідував

Старців і сам знає, що «старіє, повніє, опускається», але ні бажання, ні волі до боротьби з обивательщиною в нього немає. Доктори його тепер кличуть просто Ионычем. Життєвий шлях завершений

Чому ж Дмитро Ионыч Старців з гарячого юнака перетворився в ожирілого, жадібного й крикливого Ионыча? Так, середовище винувате. Життя одноманітне, нудна, «проходить тускло, без вражень, без думок». Але автор підводить нас до думки, що насамперед винувато самого доктора, що розгубив все краще, що було в ньому, проміняв живі почуття на сите, самовдоволене існування