superechka gremyachenskix aktivistiv pro rozkurkulyuvannya po romani sholoxova pidnyata cilina sholoxov - Шкільний Всесвіт

Увібравши в себе багато чого з того дорогоцінного, що Шолохов досяг в «Тихому Доні», «Піднята цілина» як би продовжила оповідання про революційну епоху, коли свідомість трудових людей усе энергичнее усмоктувало нове, соціалістичне, коли народжувалося колективне світорозуміння й з неймовірними борошнами зживало відстале, «темне» у селянській психіці. Шолохов не міг пройти повз великі революційні події, повз рух мільйонних мас селянства, боровшихся проти кулацкой кабали за вільне колгоспне життя. Письменник тимчасово відклав роботу над «Тихим Доном» і віддав всі сили створенню нового роману. «Я писав «Підняту цілину», — розповідає Шолохов, — по гарячих слідах, в 1930 році, коли ще були свіжі спогади про події, що происшли в селі й докорінно перевернули її: ліквідація куркульства як класу, суцільна колективізація, масовий рух селянства в колгоспи». Перша книга «Піднятої цілини» побачила світло на початку 1932 року. Їй призначено було стати самим значним художнім пам’ятником того часу. Шолохов показав самий процес «підняття цілини», росту людей, піднятих партією до нового життя й получивших можливість будувати майбутнє

Розвиваючи сюжет роману про народження колгоспу, Шолохов передає напруженість боротьби двох таборів: з одного боку, трудові козаки, очолювані робітником — путиловцем Семеном Давидовим, з іншого боку — кулаки й білогвардійці на чолі з колишнім осавулом, диверсантом Половцевым. Свою роботу зі створення колгоспу Давидов починає з розкуркулювання. Саме на них опиралися вороги, підготовляючи контрреволюційне повстання. Розуміючи необхідність такого жорстокого методу боротьби, як розкуркулювання, Давидов проводить роз’яснювальну роботу із сільськими комуністами й зіштовхується з різними точками зору на дану проблему

У сільраді після розкуркулювання збираються Давидов, Нагульнов і Разметнов. Давидов, з перев’язаною головою після нанесеного йому удару обрізом кулаком Титом Бородіним. При підрахунку кількості конфіскованого хліба Андрій Разметнов говорить, що не буде більше брати участь у розкуркулюванні, що він «не навчений з детишками воювати», нагадує, що в Гаева, якого вони тільки що розкуркулили, дітей одинадцять чоловік. Згадуючи про це, він говорить: «Прийшли ми — як вони взъюжались, шапку схоплює!.. Зачали ми їх з куреня виганяти… Ну, отут я ока замружило, юшки заткнув і убег за баз! Баби — по^ — мертвому, водою відливали невістку… дітей…» Але щирі слова Андрія Разметнова, його переживання не розділяють ні Нагульнов, ні Давидов. Кожний з них знаходить аргументи, щоб довести Разметнову, що його жалість недоречна і є проявом його слабості й м’якотілості

Давидов виходить із себе, кричить, що їх ніхто не жалував, тому вони теж не повинні нікого жалувати. Він розповідає, як його батька після страйку заслали в Сибір. Їх у матері було четверо, і мати, щоб не вмерти з голоду, пішла на вулицю. Важко, схлипами дихаючи, Давидов з мінуту ходив по кімнаті, потім обійняв Андрія за плечі, разом з ним сіл на крамницю й став переконувати його в тім, що кулацкие родини виселяють, «щоб не заважали будувати нове життя», що це змушена міра, що заробляти собі на життя вони будуть працею, а діти їх уже не будуть кулацкими дітьми — робітничий клас їх перевиховає. Говорив Давидов спокійно, але руки в нього тремтіли, ніяк не могли схопити цигарку

Глянувши на Нагульного, Андрій побачив, що особа його покривається мертвотною плівкою. У нього починався припадок. Стрибнувши на Разметнова, він закричав: «Гад!.. Як служиш революції? Ле — е — Шь? Так я… тисячі станови зараз дідів, ребятишков, бабів… Так скажи мені, що треба їх у розпил… Для революції треба… Я їх з кулемета… усіх поріжу!» Дико зіницями, з піною на губах, він хрипів: «3з!..»

Аналіз сцени: «Суперечка гремяченских активістів про розкуркулювання» показує, яким складн і болісним був процес повороту найбіднішого селянства до нових соціалістичних відносин. Боротьба з тими, хто заважав будувати нове життя, була жорстокої, часом нещадної, і була потрібна більша витримка й стійкість, щоб не зірватися, не збитися із правильного шляху. Ми бачимо в розібраному епізоді позиції різних героїв — м’якість і жалісливість Андрія Разметнова, твердість і непохитність Семена Давидова й неприборкану жорстокість, що граничить із фанатизмом Нагульнова. Трагедія Макара Нагульнова — трагедія людини, що, зробивши правильний історичний вибір, змінює гуманної мети, прагнучи досягти її тиском, насильством, жорстокістю. І, по суті, не бачить інших засобів і можливостей

Шолохов не дає нам прописних істин, яким повинен бути людина. Він показує нам, які люди зараз, у даних обставинах, у дану мінуту, але так, що щораз ми бачимо, почуваємо й розуміємо, який повинна бути прекрасна людська особистість