starij mir u poemi bloku dvanadcyat blok oleksandr - Шкільний Всесвіт

Поему А. А. Блоку «Дванадцять» можна розглядати як кульмінацію всього його творчості. Мотив іронії автора стосовно сучасного «утробному» миру і його «мешканцям» пронизує весь добуток. Сучасний буржуа, чиї інтереси зосереджені тільки навколо наживи, був настільки ненависний Блоку, що він, по власному визнанню, доходив «до якоїсь патологічної огиди». І в революції поет бачив очисну силу, здатну дати миру новий подих, звільнити його від влади людей, далеких від духовних устремлінь, від ідеалів справедливості й людяності, що живуть лише спрагою матеріальних благ і керуючись своїми дрібними страстишками. Таке відношення прямо перегукується з євангельською притчею про богатом, якому не ввійти в Царство Небесне

Перший розділ являє собою експозицію поеми, де показаний тло міста, його строкате населення. Блок у дусі народного жарту описує обивателів Петрограда, не розуміючих що відбуває:

Бабуся, як курка,

Який — Як перемотнулася через замет

— Ох, Матінка — Заступниця!

— Ох, більшовики заженуть у труну!

Те, що фігури «старого миру» мають не людські, а тварини характеристики, народжує не тільки в героїв поеми, але й у читачів відношення жалості

Далі представлений герой, авторське відношення до якого більше тверде, це відчувається по підкреслено суворих образах природи, його супровідної:

Вітер хльосткий!

Не відстає й мороз!

И буржуй на перехресті

У комір сховав ніс

З велемовного літератора жовтневим вихром немов зірвана маска, і автор, не дізнаючись, вопрошает: «А це хто?» Образ «грізного викривача» жалюгідний, він бурмоче погрози, які викликають не жах, а сміх. Піднесене «витія» перетворюється в гнівну, презирливу, зневажливу кличку. Точними, хльосткими словами затавровані всі, хто за порожньою балаканиною намагався сховати своє порожнє життя, бридливість стосовно народних прикростей

А геть і довгополий —

Сторонкою за — замет…

Що нині невеселий,

Товариш піп?

Пам’ятаєш, як бувало

Черевом ішов уперед,

И хрестом сіяло

Черево на народ?..

Геть бариня в каракулі

До іншої підкрутилася:

— Ужь ми плакали, плакали…

Поскользнулась

И — бац — розтяглася!

Співчутливо звучить після майже лубочної, веселої раешной картинки авторське:

Ай, ай!

Тягни, піднімай!

Поряд із сатирою на «старий мир», викликаною його неспроможністю, вузькістю й примітивністю кругозору його представників, автором пред’являється й більше серйозне обвинувачення цьому миру в жорстокості. «Страшним миром» у Петьки була віднята кохана, і він мстить за це. Якщо подивитися об’єктивно на вчинки дванадцяти червоногвардійців, те, крім убивства Катьки, вони за увесь час поеми ніяких інших дій не роблять. Ніде не говориться ні про якусь високу мету, яка б ними рухала. Поступово розкривається авторський задум: любов — більше зрозуміле й близьке для людини поняття, ніж будь — яка політична ідея. Тому весь жах «старого миру» полягає в тому, що в ньому вбивається любов, вона тут нічого не коштує

Ще страшнее, що символом «старого миру» для героїв — «товаришів» є «Свята Русь», що наділяється «тілесними» атрибутами («толстозадая»). «Старий мир» у поемі також уподібнюється «жебракові», «голодному» і «холодному» псові. Іноді дослідники вказують на образ «пса» у поемі як на уособлення сил зла (згадаємо гетевского пуделі — мефистофеля). Але чому «жебрак», «голодний» і «безрідний» пес для революційної «голоти» перебуває в сусідстві з відкида_ класово далеким «буржуєм»? Можливо, тому що він, як і «старий мир», що ще не готовий здатися, являє собою загрозу:

…Скалить зуби — вовк голодний —

Хвіст піджав — не відстає —

Пес холодний — пес безрідний…

— Агов, відгукнися, хто йде?

Уже в першому розділі до згадування про «дванадцять» на тлі карикатурних фігур бабусі, буржуя, письменника — витії, попа звучить заклик: «Товариш! Дивися / В обоє!» У другому розділі вперше з’являється образ «невгамовного ворога» («Невгамовний не дрімає ворог!»), і знову лунає звертання до «товариша»: «Гвинтівку тримай, не бійся!» У шостому розділі формула «Невгамовний не дрімає ворог» повторюється, а в десятої — звучить загрозливо: «Близький ворог невгамовний!» Найбільше сильно мотив тривоги й страху проявляється в одинадцятому розділі поеми. У пургу червоноармійці сліпі, червоний прапор застеляє їм ока, двічі згадується образ «ворога»:

Їх винтовочки сталеві

На незримого ворога…

У перевулички глухі,

Де одна порошить пурга…

Так у замети пухові —

Не утянешь чобота…

В очі б’ється

Червоний прапор

И хоча звучать обривки революційних пісень, гімну «Варшав’янки», очікування небезпеки не залишає героїв:

Лунає

Мірний крок

От — прокинеться

Лютий ворог…

И хуртовина порошить їм в очі

Дні й ночі

Безперервно…

Уперед, уперед,

Робітник народ!

Однак чи дійсно в «старому світі» герої бачать свого ворога? Страх червоноармійців перед цим невідомим ворогом протягом поеми наростає. Але одночасно герої показані повними відваги, у них «злість кипить у груди», вони готові поглумитися над «старим миром» («Эх, эх! / Побавитися не гріх!»). А персонажі «старого миру» представлені жертвами («Ужь я ножичком / Полосну, полосну»). Тобто очевидно, що в ролі ворога вони виступати не можуть. Навпаки, відплата «страшному миру» приходить від тих, кого він сам породив

Блок прийняв революцію, але не з марксистської позиції (як боротьбу гнобителів і пригноблених), а з релігійно — філософської, уважаючи, що мир загруз у гріху й заслуговує відплати. Головний переворот, по Блоці, повинен відбутися не поза, а усередині людей. «Світова пожежа в крові» — символ духовного переродження. Із цього погляду, революція — це Апокаліпсис, Страшний суд, супроводжуваний другим пришестям Христа. І чорна справа «дванадцяти», їхня помста буржуям, відомість особистих рахунків — знаряддя в руках Божественного правосуддя. А самі вони будуть поховані під уламками цього «старого миру».