stara angliya kriz zmenshuvalne sklo dzhonatan svift svift dzhonatan - Шкільний Всесвіт

(По романі Д. Свифта «Подорож Гулливера»)

Великий англійський сатирик Джонатан Свифт прожив довгими, насиченими подіями життя. Жителі Ірландії ставилися до нього з повагою й уважали його своїм захисником. Саме тісне спілкування з бідними ремісниками й сільськими жителями дало письменникові можливість зрозуміти, що народ є творцем історії

У відомому романі «Подорож Гулливера» Джонатан Свифт у вигляді казки, але гостро, сатирично описав життя, що його оточувала. «Подорож Гулливера» — це розповідь про сучасну для письменника Англії в алегоричній формі. Свифт відкрито показав, якими в дійсності є король, парламент, мораль і звички представників вищого суспільства. Сучасники побачили в описі вигаданої країни Лилипутии безліч тонких натяків на англійську громадськість початку XVIII століття. Наприклад, читачі легко вгадували у війні між Лилипутией і Блефуску напружені відносини між Англією й Францією, у ліліпутському імператорі — короля Георга I, а також багатьох відомих діячів Англії того часу

Свифт видумав маленьку країну, щоб легше було показати недосконалість державних підвалин Англії. Свифт як письменник — просвітитель заявляє, що сучасна йому Англія — далека від ідеалу держави. Він зробив смішним ліліпутського імператора з його претензіями на світове панування. Крізь фізичну зменшене цих людишек гостріше проступають їхня жорстокість, підступництво й ситий достаток собою. Ці риси характеру цілком відповідають імператорам і міністрам. Наприклад, на високі пости в Лилипутии призначаються ті претенденти, які виграють у змаганнях танців на канаті, а не ті, хто чесний, доблесний і честолюбний. Автор дуже вміло порівнює ліліпутську політичну партію з лідерами англійської партії. Політики розрізняються між собою лише висотою каблуків, зате ведуть жарку боротьбу один з одним. Ще одна пародія присутня в цій частині «Подорожі Гулливера» — висміювання протестантської й католицької церков. Вони вподібнюються сектам, які сперечаються, з якої сторони розбивати яйце

Гулливер, потрапивши в Лилипутию, відразу ж капітулює: не пручається, дозволяє закувати себе в ланцюзі, розмовляє чемно, схиляє голову перед імператором. Але будь — яка влада не є справедливою. Гулливера обвинувачують у зраді, і ліліпутське правосуддя виносить вирок — засліпити Людини — Гору. Гулливеру вдається бігти. Свифт підкреслює, що людина, що скорився обставинам, перетворюється в духовного ліліпута. Це стосується навіть обдарованих людей. До кінця подорожі Гулливер доходить висновку, що герої людства — це ті, хто бореться з тиранією: «З найбільшим задоволенням я зупиняв погляд на людях, які знищували тиранів і узурпаторів, і на ті, хто звільняв пригноблений і обманутий народ».

Ніхто так строго, як Свифт, не критикував пороки тих, хто править миром. Але письменник не бачив тої сили, що могла б перебороти тягу до зла й насильства. Великий сатирик бачив зубожіння рідної Ірландії й вірив у простий народ, у його розум, чесність, енергію. У сучасній Ірландії все відбувається «не по Свифту», але це вже інша історія