23 - Шкільний Всесвіт

З 1927 р. С. Стемповський мав зв’язок і мешкав із відомою польською письменницею Марією Домбровською, на той час

121

2 роки як вдовою, молодшою від нього на 19 років. Познайоми­вся з нею ще за життя її чоловіка, який був його соратником по масонству, С. Стемповський справляв на Марію Домбровську великий вплив, зокрема допомагав їй під час написання тетра­логії «Ночі та дні». Їхні взаємини, так ніколи і не узаконені шлюбом, тривали аж до смерті Станіслава [4].

У перші роки перебування С. Стемповського в Польщі його нестатки часто межували зі злиднями. Становище дещо по­ліпшилося, коли в кінці 1924 р. він обійняв посаду бібліотека­ря в Міністерстві сільськогосподарських реформ, незабаром об’єднаному з Сільськогосподарським міністерством. Завдяки С. Стемповському ця бібліотека в 30-ті роки стала однією з найкращих серед міністерських, а також спеціальних бібліо­тек. У переддень війни разом зі своїми колегами — М. Ковна-цькою, пізніше відомою дитячою письменницею, та Ю. Захар-чиком, його близьким другом, підготував усі бібліотечні зіб­рання до евакуації, спакувавши їх у ящики. Однак вони не бу­ли вивезені та згоріли разом із міністерським приміщенням у вересні 1939 р. [8, с. ХУІ-ХУПІ].

Паралельно з роботою в бібліотеці С. Стемповський брав участь у діяльності Інституту суспільного господарства, ство­реного його другом ще з дерптських часів Л. Кживіцьким. У 1932 р. став працівником цього інституту, у 1936 р. — членом правління, в останні роки — фактично його співкерівником. Він входив до журі трьох конкурсів — на мемуари безробітних, селян і робітників-емігрантів, які послідовно оголошувались інститутом. Загалом як референт опрацював близько 1,5 тис. рукописів, брав участь у редагуванні та виданні тих, які пере­могли на конкурсах. Коли розпочалася ІІ світова війна, працю­вав уже над виданням третього тому мемуарів робітників-емігрантів. Під його впливом інститут провів цілу серію оригі­нальних досліджень.

У міжвоєнний період С. Стемповський продовжив також перекладацьку працю, зокрема підготував до друку том опові­дань А. Чехова і повість В. Вересаєва «На глухому шляху», пе­рекладав Щедріна. Однак на жодну з тих книг він не знайшов видавця. Був також співперекладачем повісті А. де Сент-Екзюпері «Нічний політ» [8, с. ХУШ-ХІХ].

С. Стемповський належав до ґрона найвідоміших польських масонських діячів XX ст.. Свій масонський шлях розпочав, ймо­вірно, у 1921 р., коли вступив до ложі «Коперник». Близько

122

1922-1923 рр. очолював ложу «Єднання». У 1923 р. став вели­ким секретарем Великої національної ложі Польщі, у 1926-1928 рр. був у ній великим майстром, у 1934-1935 рр. — членом комісії ритуалів і великого трибуналу. Також у 1922-1929 рр. був великим канцлером і генеральним секретарем найвищої ради останнього ступеня шотландського давнього і визнаного в Поль­щі обряду. У 30-ті роки входив до ложі «Совінський-Лукасін-ський». Після заборони в Польщі масонства (1938 р.) вийшов із масонерії [3].

Під час німецької окупації С. Стемповський у 1939-1940 рр. перебував у Луцьку, Бресті та Львові, у 1940-1944 рр. — у Вар­шаві. У липні 1940 р. був викликаний до гестапо, після короткої розмови звільнений із зобов’язанням написати меморіал щодо польського масонства [3]. Він його написав, але значно примен­шив роль масонів у Польщі і подав прізвища лише покійних членів масонських організацій. У 1944-1945 рр. мешкав у м. Здунській Домброві. До Варшави повернувся в липні 1945 р. [3].

Станіслав Стемповський мав надзвичайний дар оповідача, тож друзі здавна намовляли його написати спогади. Але він, над­то діяльний у повсякденному житті, не міг на тривалий час пове­рнутись у минуле. Лише в роки окупації, коли вік і здоров’я не дозволяли йому брати безпосередню участь у боротьбі з ворогом, взявся за спогади. Працював над ними близько 3-х років (1940-1943 рр.), охопивши період 1870-1914 рр.. Під час Варшавського повстання рукопис зазнав значного пошкодження, і автор майже два роки відтворював початковий текст. У зв’язку з цим, а також через певні труднощі видання він відмовився від планів написати продовження. За життя Стемповського були опубліковані лише фрагменти спогадів у часописах «Кигіег Сойгіеппу», «”¥аг-зга-ига», «]Мо¥Іпу Ьіїегаскі», «2е82уі;у “¥госк^зкіе» і «Працях Українського наукового інституту у Варшаві». Сам він читав їх на авторських вечорах у варшавському та вроцлавському відді­леннях Союзу літераторів. Мемуари Стемповського вийшли пос­мертно в обтятому цензурою вигляді у видавництві Польської Академії Наук «Оззоііпеит» у Вроцлаві в 1953 р. зі вступом М. Домбровської. Характерними їх рисами є надзвичайно лег­кий, безпосередній, жвавий і образний стиль викладення, епіч­ний хід оповідання, сміливість і оригінальність поглядів, сила й делікатність почуттів, чутливість і гумор автора. Спогади є не тільки цінним джерелом для вивчення життя та діяльності їх автора. Вони містять і надзвичайно цікавий і багатий матеріал до

123

Побутової, економічної та політичної історії Поділля кінця ХІХ-ХХ ст. Стемповський представив численну й різноманітну гале­рею типів мешканців Поділля різних національностей, предста­вників різних верств населення — поміщиків, духовенства, мі­ської інтелігенції, урядників, зубожілої шляхти й селян. Напи­сані живо і просто, вони передають визначну культуру й розум автора, його прогресивні суспільні погляди, людяність. Щирий друг українського простого люду, Стемповський часто говорив: «Я настільки ж поляк, що й українець» і був одним із небагатьох польських поміщиків, які негативно ставилися до ролі та стилю життя цієї верстви в Україні. Без сумніву, спогади Стемповсько-го належать до найкращих т. зв. «кресових»21 спогадів і взагалі становлять видатне явище в польській мемуарній літературі. [8, с. УІ-УП, ХІІІ; ЗО, с. 245-246]. Останніми літературними працями Стемповського були вступ до першого тому мемуарів вище згадуваного Л. Кживіцького та складена для Інституту лі­тературних досліджень докладна бібліографія творів М. Домб-ровської.