spravzhnyu nizhnist ne poplutayesh lyubov u liriku ganni axmatovij axmatova ganna - Шкільний Всесвіт

« чиМогла Бичі, немов Дант, творити

Або Лаура жар любові восславить?

Я навчила жінок говорити…»

Ганна Андріївна Ахматова знайшла в собі сили, щоб уже в 22 року змусити літературну громадськість звернути на себе увага. Це була жіноча поезія. Але вона була сильна й прекрасна. Це була поезія жіночого серця, що вирвалася назовні вулканічною лавою страстей, переживань, мріянь, обманів. Ахматова говорила проникливо й голосно. Вона зверталася від імені кожної жінки, здатної любити й що бажала бути улюбленої. Вона своїм героїчним прикладом навчила жінок говорити

Ахматова представила широкій масі читачів нескінченне різноманіття саме жіночих доль. Образи дружини й коханки, удови й матері, сестри — музи й долі — розлучниці переплітаються в нескінченних оповідальних мініатюрах. По вираженню А. М. Коллонтай, Ахматова подарувала миру «целую книгу жіночої душі».

Лірична героїня Ахматової спочатку юна, як і сама поетеса. Вона повна почуттів і бажань, вона відкрита миру і Йому тому єдиному, заради якого можна все втратити, не одержавши нічого замість. Ахматова вражає в саме серце гострою стрілою своєї щирості. Її слова несуть у собі чарівну боязкість із відтінком романтичної наївності:

Я с тобою не стану пити вино,

Тому що ти хлопчисько бешкетний

Знаю я — у вас заведене

З ким потрапило цілуватися під місяцем

А в нас — тиша так гладь,

Божа благодать

А в нас — світлих очей

Немає наказу піднімати

Однак юній душі вже відомі й перші розчарування, страждання й любовні борошна. Вона мудра не по роках; вона знає, яка ціна справжньому щастю, і смиренно готується принести себе в жертву:

Справжню ніжність не поплутаєш

Ні із чим. І вона тиха

Ти дарма дбайливо кутаєш

Мені плечі й груди в хутра

И дарма слова покірні

Говориш про першу любов

Як я знаю ці завзяті,

Неситі погляди твої!

При цьому вибір на користь «великої земної любові» героїня лірики Ахматовій робить свідомо й всупереч духовним, моральним приписанням

Ахматова у своїй любовній ліриці штрихами обрисовує й долю жінки — поета. Тут вона виносить на читацький суд власний автопортрет. Одним із самих головних адресатів любовної лірики Ахматовій був поет Микола Володимирович Недоброво, що писав їй: «З тобою в розлуці, від твоїх віршів я не можу душою відірватися…» Найдужчі і яскраві любовні переживання застигали Ахматову в Петербурзі — Петрограді — Ленінграді. Всі ці факти знаходять висвітлення у віршах:

Востаннє ми зустрілися тоді

На набережній, де завжди зустрічалися

Була в Неві висока вода,

И наводненья в місті боялися

Він говорив про літо й про те,

Що бути поетом жінці — безглуздість

Як я запам’ятала високий царський будинок

И Петропавловскую міцність…

У міру дорослішання Ахматовій нотки безпробудної туги й безкрайнього суму починають переважати в бездоганній гармонії її віршів. Мотиви безмовної любові, жорстокої щиросердечної черствості, передчуття розлуки — все це злилося воєдино з відчуттям приреченості, що витає в повітрі:

Стільки прохань в улюбленої завжди!

У разлюбленной прохань не буває…

Як я рада, що нині вода

Під безбарвним льодком завмирає…

Але та сила любові, що панувала в душі в Ахматової і яку поетеса пронесла крізь все своє життя, не залишала ліричну героїню навіть у самі важкі мінути її життя:

Так дні йдуть, суму множачи

Як за тебе мені Добродії молити?

Ти вгадав: моя любов така,

Що навіть ти її не міг убити

У своєму більше пізній творчості Ганна Ахматова приділяє більшу увагу цивільній, патріотичній ліриці. Однак звертання до теми любові присутні однаково. Тепер любов не підкоряє собі увесь навколишній світ, нe є центром Всесвіту, єдиним світилом у холодній космічній імлі. Вона підлегла миру; всі події, що відбуваються округ, вносять свій неповторний колорит і смак у піднесене почуття любові. Але від цього любов у віршах Ахматової стає ще більш вишуканої й прекрасної