В «Лесе» Островського, як і в багатьох інших добутках, відбивається авторський погляд на навколишній його мир. Значну роль для подібного обігу між автором і читачем грають ремарки. Багато великих добутків «побудовані на ремарках», і п’єса «Ліс» не є виключенням. Тепер я хочу розглянути конкретні ремарки в даному добутку й спробувати зрозуміти їх значення

На початку будь — якої п’єси ми зустрінемо опис діючих осіб. Тут автор відзначає основні риси своїх персонажів. У комедії «Ліс» список діючих осіб відкриває Раїса Павлівна Гурмыжская. Островський відзначає її загальний жалобний вид і мимохіть згадує про робочу шухлядку, що вона носить із собою постійно. Далі йде її родичка, Ксенія Данилівна, і вже по ремарках можна догадатися про незавидне положення цієї дівчини в будинку. Наступна потім «зоряна пара» панів Милонова й Бодаева узагальненаі як «багаті сусіди Гурмыжской». Після цього в списку ми зустрічаємо ім’я Восьмибратова. Він — «купець, що торгує лісом». А треба сказати, що в даному добутку ліс грає досить цікаву роль. Будучи, з одного боку, вмістищем «темних сил», з іншого боку — він символізує все живе в маєток Гурмыжской. Таким чином, від людини, що займається його купівлею — продажем, нічого гарного чекати не доводиться. «Петро, його син». Із цієї ремарки ми практично нічого не довідаємося про Петра. І дійсно, подібно Борисові в «Грозі», він виконує тут функцію скоріше обстановки, ніж діючої особи. І останній персонаж — це Олексій Сергійович Буланов, «парубок, що не доучився в гімназії». Так мало слів, а ми можемо вже багато чого припускати в нього характеристиці

Далі йде перша ремарка описового характеру. Подібні пояснення несуть у собі певну символіку, створюють ліричний або ж побутове тло

Велике значення мають ремарки, що описують характери героїв. Тут я зупинюся лише на одному героїні, характеристика якої найбільше повно відбивається в ремарках, — це сама Гурмыжская. Особливо цікаві для її характеристики пояснення, що не ставляться прямо до неї, а характеризующие поводження героїв, з якими вона вступає в розмови. Наприклад, її діалог з Аксюшей. У всю його тривалість дівчина відповідає, «потупя ока, тихо». Сама Гурмыжская під час бесіди говорить «зі сміхом», як би знущаючись з Аксюшей.

Це можна було б розглядати як прості функціональні ремарки, що характеризують взаємини між бідною родичкою і її багатою благодійницею, якби самих героїнь ми сприймали так само. Але хіба не бачимо ми в Гурмыжской якусь «царицю» у цьому обмеженому мирке, її маєток. Вона як какаято чаклунка або Баба Яга, прикриваючись маскою чесноти, творить свої «темні справи». Наприклад, продає ліс, єдине живе місце, що в її маєтку ще залишилося. Із цього погляду острах Аксюши глянути їй в очі відчувається нами зовсім по — іншому, виникає якесь відчуття марновірного страху

Продовжуючи цю тему, треба сказати й про розмову Гурмыжской з Улитою, її вірною служницею. У той час як остання «таємниче» переказує їй новини, Гурмыжская «дивиться їй в очі», намагаючись вивідати, чи не сховала та чого. У такому аспекті ці ремарки можна вже віднести й до характеристик, і до пояснень, що створюють певне «настрій» добутку. На прикладі розмови Гурмыжской з Улитою можна показати й ще один цікавий момент, відбитий у ремарках. Як уже було сказано, Гурмыжская тільки причиняється доброчесної, але адже не вона одна. Всі мешканці її будинку, включаючи Милонова й Бодаева, грають ролі, і ця театральність їхнього поводження передана в ремарках. У вищезгаданій бесіді героїні постійно роблять жести, що пояснюють, руками, про що зазначено в ремарках, говорять із «жаром». Для того щоб підкреслити ненатуральність всіх цих людей, уводиться в добуток і Нещасливців. В одній з ремарок навіть говориться про те, що його висловлення взяте із Шиллера. І подібним чином як би ставиться під сумнів правдивість мов всіх там присутніх, тим більше що ніхто з них не догадався про приналежність цих слів п’єсі «Розбійники».

И останні ремарки, які мені б хотілося розглянути у своєму творі, — це пояснення до розмови про купівлю — продажу лісу між Гурмыжской і Восьмибратовым. У їхній розмові аж два рази зустрічається ремарка: «мовчання». Навіщо вона тут? Для посилення пафосу, для залучення уваги. Але до чого? Звичайна розмова, подумаєш, ліс. І тут знову ж приходить на розум думка про єдиний у цьому «мертвому царстві» живому куточку, від якого поспішає позбутися його господарка, не вміючи зберегти. І знову ж зміст ремарок здобуває більше високе значення. Це вже не чисто функціональні пояснення, а своєрідний «знак оклику».

Можна було б поговорити й про чисто функціональні ремарки, але в цьому випадку це здається мені не настільки вуж необхідним

Закінчуючи свій Твір, я думаю, мені варто відзначити, що мене не перестає дивувати різноманіття й величезний словниковий запас автора, що багато письменників використовують у своїх добутках. Сюди ж, безперечно, ставляться й ремарки