spivvidnoshennya dobra j zla v romani bulgakova majster i margarita bulgakov - Шкільний Всесвіт

Колись я вважала, що завжди можна визначити, «що таке добре й що таке погано», поставити чіткі границі, і, звичайно, надходила далі відповідно до писаних або неписаних законів, карала й милувала, намагаючись бути якнайкраще. Напевно, саме роман «Майстер і Маргарита» допоміг мені не тільки ступнути далі в цьому нелегкому питанні, але й сформулювати для себе деякі відповіді. По — перше, сам Воланд і його звита виявляються дуже навіть симпатичними, а їхньої витівки у Вар’єте, у Жэке й інших установах сприймаються як законна відплата. Як говориться, кожному по заслугах його…

По — друге, і Майстер, і Маргарита — звичайні живі люди, яким властиві як позитивні, так і негативні людські якості, тому що вони, насамперед, діти свого часу, хоча, може, і кращі його діти. Тому щораз при прочитанні роману так і хочеться допомогти Маргариті при розгромі квартири Латунского, щораз радуєшся її влучній відповіді друзям негідника Алоизия Могарыча й думаєш, коли ж органи влади доберуться до таких тихих, «бедных» жінок, як відома Аннушка. Читаючи роман перший раз, можна дорікнути Майстри: навіщо спалив роман, чому не став боротися. Але перечитуючи роман, розумієш: напевно, порівняв сили, усе зважив, зрозумів, що нехай уже безіменний пацієнт у лікарні для божевільних, чим відомий письменник, укладений на Соловках. Хоча, якщо подумати, це можливо лише для посередності, тому що творець повинен бути гідним свого добутку. Тому й одержують Майстер і Маргарита не світло, а тільки спокій, і той, хто сам добровільно вибрав страждання й страту, мав право так сказати. Немає зворотної дороги в тих, хто проміняв свій талант на комфорт і привілеї, у бездар, лезших у перші ряди й що вважали, що Пушкін став безсмертним лише завдяки «білогвардійцеві», що стріляв внего.

Але людині, що відкинув чуж, наносне, котрий не стане сліпо повторювати побиті істини й слова, залишиться справжній поетичний дарунок — уміння бачити незвичайне й чарівне. Нехай це буде хоча б спроба розгадати таємницю будиночка на Арбаті, можливість під час весняної повні бачити «якісь піднесені й щасливі сни». Важливо не відступити, не змінити, не зрадити в головному, а ще — не злякатися. Тому що єдине, що сказав Иешуа перед стратою, — це те, «що в числі людських пороків одним із самих головних він уважає боягузтво». А сміливість проявляється не тільки в битві, але й у вчасно сказаному слові, тому що що промовчав може виявитися на стороні зрадника й ката. Може, покарання Іуди й було одним із самих сміливих учинків п’ятого прокуратора Іудеї вершника Понтія Пілата, що переступило заради цього закон і свої обов’язки стража порядку?

Добро й Зло ще й тому йдуть поруч, що допомагають один одному: стримувати дане слово, виконувати задумане, не заподіювати нікому зла. «Що б робило твоє добро, якщо б не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні? Адже тіні виходять від предметів і людей. От тінь від моєї шпаги. Але бувають тіні від дерев і від живих істот. Чи не хочеш ти обдерти всю земну кулю, снеся з його ладь усе дерева й все живе через твою фантазію насолоджуватися голим світлом?» — говорив Воланд. Напевно, ця границя між світлом і тінню є й у серце людини, тому Маргарита не може дозволити собі піти вночі від чоловіка, не поговоривши з ним відверто, не розповівши йому все. Тому вона не може залишити хворого Майстра з обгорілими зошитами біля печі. Тому вона не може не виконати обіцянку, дана Фриде, навіть якщо їй дозволене одне — єдине бажання

Щире Добро гуманно, і покарання «дванадцять тисяч місяців за один тільки місяць колись» здається йому непомірно величезним. Потрібно давати можливість виправити свої помилки, потрібно вчитися прощати. «На цьому ґрунтується мир», — пояснює Воланд Маргариті, тому що так захотів Він — той, хто заради торжества Добра прийшов до людей, щоб надолужити їхні гріхи власної кров’ю