spivak pidnesenoi lyubovi po povistyax kuprina granatovij braslet olesya sulamif kuprin oleksandr - Шкільний Всесвіт

Гуманіст і правдошукач, чудесний майстер художнього слова, Олександр Іванович Куприн був справжнім співаком піднесеної любові, що подарували читачам такі повісті, як «Гранатовий браслет», «Олеся», «Суламифь».

Протест проти вульгарності й цинізму буржуазного суспільства, продажних почуттів, «зоологічних проявів» інстинктів подвигнул письменника на створення дивних по красі добутків. Куприн те відправляється в глибину століть («Суламифь»), те забирається в лісову глухомань Волинської губернії («Олеся»), те заглядає в комірку пустельника, останнього романтика у твердому й розважливому світі («Гранатовий браслет»).

Хто ж його герої? От дрібний чиновник, самотній і боязкий мрійник, закохується в молоду світську даму, представницю так званого «вищого стану». Вісім років триває безмовна й безнадійна любов. Листа закоханого служать предметом знущань і глузувань членів місцевого клану князів Шийних і Булат — Тугановских, не сприймає їх всерйоз і княгиня Віра Миколаївна, адресат цих любовних одкровень Присланий невідомим закоханим подарунок — гранатовий браслет — викликає буру обурення брата княгині. Любов «маленької людини» закінчується трагічно Не витримавши зіткнення з миром жорстокості й байдужості, герой повести гине. На пам’ять приходять рядка поета Надсона:

Навчися беззавітно й свято любити,

Увінчай молоді пориви, —

И тепло тобі стане трудитися й жити

У цьому світі боротьби й наживи

Смерть не страшить героя. Любов сильніше смерті. Він вдячний тої, котра викликала в його серце це прекрасне почуття, що підняло його, «маленької людини», над величезним суєтним миром, миром несправедливості й злості. Саме тому, ідучи з життя, він благословляє свою кохану: «Так святиться ім’я твоє».

Читаючи цю розповідь, я не раз задавалася питанням: чи могла бути така любов у дійсності? «Гранатовий браслет» — чистий вимисел або Куприн зумів знайти в житті сюжет, що відповідає його авторській ідеї? Хочеться вірити, щоб така любов була, навіть незважаючи на неї трагічний кінець

Письменник розглядає любов як глибоке морально — психологічне почуття. Вустами генерала Аносова він говорить, що це почуття не повинне бути ні легковажним, ні примітивним, ні тим більше ґрунтуватися на вигоді й користі: «Любов повинна бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки й компроміси не повинні її стосуватися». Мудрі слова! Як же вони необхідні сьогоднішньому читачеві, кожному, будь те парубок, або замужня дама, або літній джентльмен

Куприн розкрив духовну обмеженість представників «вищого стану», що проявляється перед особою чистої, безкорисливої любові. Автор показав, як буржуазний молох уривається в «свята святих» людських почуттів, руйнуючи й псуючи їхню красу й природність. Повість «Гранатовий браслет» — демонстрація того, як Куприн шукає в реальному житті людей, «одержимих» високим почуттям любові, здатних піднятися над навколишньою вульгарністю й бездуховністю, готових віддати всі, не вимагаючи нічого натомість.

Великий росіянин письменник оспівує піднесену любов, протиставляючи її ненависті, ворожнечі, недовірі, антипатії, байдужості. Ця думка письменника одержала втілення в іншій його повісті — «Олеся».

Події, викладені в ній, відбуваються у Волинській губернії, на окраїні Полісся, куди, здавалося б, не повинні були проникнути злість і обман, від яких і біжить герой повести Іван Тимофійович, російський дворянин і інтелігент Тут, у лісовій глухомані, відбувається його знайомство з «дочкою природи», поліською дівчиною Олесей. «Первісна і яскрава уява, гнучкий, рухливий розум» Олеси скорили серце Івана Тимофійовича. Але неуцтво, корисливість, неправда встигли звити гніздо й у цьому поліському сільці. Вільного, смілива Олеся не по вдачі марновірним селянам, що вважають її чаклункою. Вони ненавидять її й переслідують. У полярних відносинах, незважаючи на взаємну любов, перебувають і головні герої. Так, під час гадання Олеся говорить Іванові Тимофійовичу:

«Людина ви хоча й добрий, але тільки слабкий… Доброта ваша не гарна, не серцева». «Наївна, чарівна казка любові» закінчується розлукою. І провиною тому не тільки неосвічені селяни, але й сам Іван Тимофійович, що не зумів боротися за свою любов. А іноді, мені здається, і не хотів боротися. Йому легше бути слабким, безвладним. Легше страждати, чим бути щасливим. Адже в боротьбі за щастя треба прикласти зусилля, волю, працю. А він просто безвладний, самозакоханий…

Завершується повість дивно характерною деталлю: Іван Тимофійович після зникнення Олеси знаходить у спустілій хаті нитку червоного намиста. Кожна бусинка як вогник чистого природного почуття. І мені здалося, що є щось загальне між Олесиными «коралами» і гранатовим браслетом, подарованим телеграфістом Жовтковим княгині Вірі

Високе почуття любові оспіване Куприным і в повісті «Суламифь», створеної за мотивами біблійної книги «Пісня Пісень». У ній розповідається про взаємну любов Суламифи й пануючи Соломона. Гарячі й ніжні почуття не принесли щастя коханим. Любов закінчується трагічно. Меч убивці позбавляє життя Суламифь. Але смерть не перемагає любов

Замилування красою миру, протипоставленої «мерзенностям життя», подяка серця за радість існування й щастя любові пронизує кращі сторінки прози Куприна. Образи «Гранатового браслета», «Олеси», «Суламифи» як і раніше хвилюють людське серце