specifika perekladu sonetiv mickevicha - Шкільний Всесвіт

Сонети, у порівнянні з баладами, перекладати важче. Не тільки тому, що сонет є складною формою вірша, а передусім тому, що в цих порівняно невеликих віршах Міцкевич ставив

Часто важливі життєві проблеми, умів відтворювати найменші порухи почуття і думки, досягав виняткової майстерності в розгортанні теми. Зразком для Міцкевича були сонети Пет-рарки. Міцкевич, як і його великий учитель, намагався не просто добирати кількість рядків, спосіб римування, характер рим, а прагнув до суворого підпорядкування всіх поетичних засобів завданню передачі ідеї, думки. Характерно, що такий чудовий майстер сонета, як Іван Франко, вважав за перший обов’язок поета дотримуватися нерозривного зв’язку змісту і форми, усталеної традиції в розгортанні сюжету. В «Епілозі» до «Тюремних сонетів», присвяченому «русько-українським сонетарям», Франко писав:

Голубчики, українські поети,

Невже вас досі нікому навчити,

Що не досить сяких-такйх зліпити

Рядків штирнадцять, і вже й є сонети?

П’ятистоповий ямб, мов з міді литий,

Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети,

Пов’язані в дзвінкі римові сплети,

Лиш те ім’ям сонета слід хрестити.

Тій формі й зміст най буде відповідний;

Конфлікт чуття, природи блиск погідний

В двох перших строфах ярко розвертавсь.

Страсть, буря, бій, мов хмара підіймавсь,

Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови,

Та при кінці, сплива в гармонію любови.

Для Франка, Міцкевича, Пушкіна, Петрарки, Данте сонет не був формою, яка сковувала думку. В українській літературі із великих поетів до сонетів звертався не лише Франко, а й Леся Українка, П. Тичина і М. Рильський. Взагалі ж сонет — звичайне явище в українській поезії ще з 20-х рр. ХІХ століття, й тому сучасним перекладачам сонетів Міцкевича є на що спертися в своїй творчій праці, є в кого повчитися.

Одним із найкращих перекладачів сонетів Міцкевича став М. Рильський.

Для перекладача «Кримських сонетів» трудність становлять не тільки іноземні слова та вирази. Сонетам властива «східна мудрість», лапідарність вислову, що досягається багатством порівнянь і чисто східною метафоричністю та афористичністю мови. У той же час, мова ця незвичайно точна у передачі багатства кольорів кримської природи, у відтворенні складної гами людських переживань. Візьмімо для прикладу сонет Міцкевича «Бахчисарай уночі» у перекладі М. Рильського:

З мечетей тихо йдуть побожні мусульмани,

Ізану вїдголос німіє вдалині, –

І срібний ночі цар пливе в височині,

Здаля побачивши зорі лице рум’яне.

В гаремі зорянім світило полум’яне

Одно по одному засвічує вогні,

І хмарка лебедем пливе по синизні,

Вся біла, наче сніг, а по краях багряна.

Там темний кипарис одкинув довігу тінь,

Там мінарет стрункий. А ген, лиш оком кинь,

Гранітні велетні, немовби до Евліса

Зійшлись дияволи на раду потайну.

З них часом блискавка зринає в далину

І лине в темряві, як бистрий кінь Фариса.

За цими високопоетичними рядками стоїть копітка творча праця перекладача. Передусім, він мусив знати Схід, його звичаї так, як їх знав польський поет, який під час праці над «Сонетами» вивчав не тільки такі джерела, як «Бахчисарайський фонтан» Пушкіна, східні вірші Гете, казкову «Тисячу і одну ніч», але і в деталях знав книгу І. Муравйова-Апостола «Подорож по Тавриді в 1820 році», праці російського орієнталіста Й. Сенковського, а також дослідження про Туреччину німецького вченого Гаммера та ін.

Сьогодні орієнталістика посунулась далеко вперед, і для перекладача розуміння таких виразів, як «відголос ізану губиться в тихому вечорі» (тобто заклик мусульман на молитву), «срібний король ночі» (так називають місяць у перській поезії), як «чорти, що сидять в дивані Евліса під наметом темноти» (тобто рада під кермом Евліса — повелителя злих духів) — не становить особливих труднощів. М. Рильський перекладає їх адекватно: «ізану відголос німіє вдалині», «срібний ночі цар», «немовби до Евліса зійшлись дияволи на раду потайну» тощо.