sonya marmeladova j rodion rozkolnikiv chitayut yevangeliye dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

У наш нелегкий час люди стали всі частіше звертатися до Бога. Щира Віра допомагає людині знайти свій правильний шлях у житті й не помилитися. У важкі мінути молитва, звернена до Бога, утішає, дає щиросердечні сили й надію на краще. Для багатьох Біблія стає настільною книгою. Слово Божие допомагає нам жити, Віра впливає на наші долі, зціляючи й наставляючись

Багато прикладів цього ми можемо знайти в добутках російської літератури. У романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» цьому аспекту надається величезне значення. Сам автор був глибоко віруючою людиною, і це допомагало йому переборювати тяготи життя, зберігати в умовах каторги людське достоїнство

Не випадково про релігію, шлях до Бога, відношенні до християнських заповідей міркують головні герої роману, але почуття й думки автора виражає тільки Соня Мармеладова. З мий точки зору, епізод, у якому Родіон Розкольників і Соня Мармеладова читають Євангеліє, є центральним у творі Достоєвського

Вчитуючись у той самий фрагмент про відродження Лазаря, герої по — різному його сприймають, але ж ми, читачі, пам’ятаємо, що Ф. М. Достоєвський протиставляє Соню й Раскольникова, їхні переконання й переживання

Для Соні у вірі в Бога полягає зміст її життя. Страждання. Терпіння, любов — усе пізнається героїнею через Віру, глибоку й жагучу, у якій вона знаходить порятунок і розраду, зцілення душі. При читанні Євангелія в голосі Соні звучали радість, захват, «вона вся тремтіла в дійсній, справжній лихоманці». Емоційний стан героїні письменник уміло передає через деталь портрета: ока Соні розширювалися й темніли. Таким чином, автор хотів показати, наскільки сильна й щира її Віра

Саме її, таку тендітну й наївну дівчину, Достоєвський призиває врятувати Раскольникова. Соні мріялося, що він увірує в Бога, і тим самим відбудеться його чудесне духовне зцілення

Однак Розкольників настроєний скептично й заперечує існування Бога. Заключні слова легенди про Лазаря: «Тоді багато хто з іудеїв, що прийшли до Марії й бачили, що створив Ісус, що ввірував у нього», — герой розуміє як заклик до людей увірувати в нього самого, у його теорію, як іудеї ввірували Вмессию.

Розкольників призиває Соню відректися від її Віри й піти з ним по його шляху. Допомогти в здійсненні цілей. Вона, на його думку, повинна залишити Христа, переконатися в правоті Раскольникова, повірити йому й спробувати разом з ним викорінити страждання людські. Герой робить Соню своєю співучасницею, нагадуючи, що вона теж, нехай жертвуючи заради своєї родини, загубила власне життя й вчинила злочин: «Ти на себе руки наклала, ти загубила життя… свою (це однаково!). Ти могла б жити духом і розумом, а скінчиш на Сінний…»

Люто пручаючись переконанням Соні, Розкольників формулює своє кредо, кредо маленького наполеона, що хоче безмежно володіти миром, здійснити «Царство Бождие» на землі винятково по власній волі: «Волю й владу, а головне влада! Над всею дрожащею твариною й над всім мурашником!…»

Страждання Раскольникова, як він сам уважає, — це велике страждання, а то, що проповідує Соня й благославляет християнство. Розкольників не розуміє Соню, але, доторкнувшись до її Віри, знаходить у собі сили додержуватися переконань цієї дивної дівчини. Вона, як світле проміннячко, перетворює головного героя, усіма силам своєї Віри й любові допомагає моральному відродженню Раскольникова.

Така основна думка автора. Не випадково в цьому епізоді Достоєвський приводить короткі витримки з Євангелія. Композиційно це дуже важливо відповідає авторському задуму: Лазар умирає від хвороби й воскреє, завдяки Чуду, що зробив Ісус. Також і Розкольників одержимо своєю хворобливою ідеєю, що підштовхнула його до злочину, і автор вірить у духовне відродження свого героя за допомогою Соні. Ця героїня несе світло християнської правди як вищої Правди людської, у її вуста письменник вклав свої думки про щиру Віру, слово Божием.

Соня рятує Раскольникова й до кінця залишається вірна Богові. Розкольників відкриває Євангеліє, адже ця Книга поруч із ним навіть на каторзі. Він визнає переконання Соні, але його визнання в зробленому злочині — це визнання у власній слабості й неспроможності. Герой не дає собі пощади за те, що не встояв і зламався, не зміг «перевірити» себе: « чиТварина я тремтяча або право маю…» Сама ж ідея Раскольникова залишається непорушна й непохитна

Герої вірні своїм переконанням, хоча віра їх дуже різна. Але Бог єдиний для всіх, і він наставить на щирий шлях кожного, хто відчуває Його близькість. По думці автора роману, кожна людина, що приходить до Бога, починає по — новому дивитися на мир, переосмислює життя й своє місце в ній. Тому, коли відбувається моральне відродження Раскольникова, Достоєвський пише, що «… починається нова історія, історія поступового відновлення людини, історія поступового переродження його, поступового переходу з одного миру в іншій, знайомства з новою, досі зовсім неведомою дійсністю».

Отже, відродження людини — це велике дарування Богом нового життя, але дається воно не кожному. Тільки ті люди, які здатні на справжній, великий моральний подвиг, одержують прощення й надію на краще нове життя