son tetyani po romani pushkina yevgenij onyegin pushkin oleksandr - Шкільний Всесвіт

Живаючи нитку, що зв’язує Тетяну з народом, проходить через весь роман. Не випадково автором окремо виділений у композиції сон Тетяни, що стає знаком близькості до народної свідомості, до народних вірувань і, якщо завгодно, навіть до народних марновірств, що сформировались задовго до епохи християнства. Сну Тетяни передують опис святок:

Тетяна вірила преданьям

Простонародної старовини,

И снам, і картковим гаданьям,

И пророкуванням місяця

Її тривожили прикмети…

Інтерес до прикмет, обрядам, гаданням для Пушкіна, поряд з народною поезією, характеризує склад народної душі. Віра Пушкіна в прикмети стикалася, з одного боку, з переконанням у тім, що випадкові події повторюються, а з іншого боку — зі свідомим прагненням засвоїти риси народної психології. Виразником цієї риси характеру поета з’явилася Тетяна, чия поетична віра в прикмети відрізняється від марновірства Германна з «Пікової дами», що, «маючи мало щирої віри… мав безліч забобонів». Прикмети, у які вірила Тетяна, — це свого роду результат вікових спостережень над протіканням випадкових процесів. Більше того, епоха романтизму, порушивши питання про специфіку народної свідомості, убачаючи в традиції віковий досвід і відбиття національного складу думки, побачила в народних «марновірствах» поезію й вираження народної душі. Із цього треба, що Тетяна — героїня винятково романтична, що й доводить її сон

Пушкін цілеспрямовано відібрав ті обряди, які були найбільше тісно пов’язані із щиросердечними переживаннями закоханої героїні. Під час святок розрізняли «святі вечори» і «страшні вечори». Не випадково гадання Тетяни проходили саме в «страшні вечори», у той же час, коли Ленский повідомив Онєгіну, що той «того тижня» кликаний на іменини

Отже, Сон Тетяни містить у собі одну з головних ідей роману: героїня не могла б так тонко почувати, якби не її близькість кнароду.

Сон прочитується й по язичеському, і по християнському символічному словнику, але неоднаково. З позиції язичества сон, сновидіння — це завжди переміщення в інший світ. У такому змісті для язичника сни не менш реальні, чим повсякденна ява, — скоріше, навіть більше, тому що вони обов’язково віщі, пророчі — саме тому, що вони переносять героїв у повышенно значимий простір. За всіма законами язичеської просторової символіки інший світ у сні Тетяни представлений дрімучим лісом, його центр, (осередок його сил) — лісовою хатинкою, його границя — струмком (ріка як границя двох мирів). «Провідник» Тетяни в це иномирие, ведмідь, — теж традиційний хазяїн лісового царства не тільки в слов’янської, але й у всій індоєвропейській міфології

Для християнства у вищому, абсолютному розумінні немає иномирия зла, немає й людей із цього иномирия зла. По — християнському це лише духовна порожнеча, зона відсутності світла й добра, його всесвітня «тінь». У зла немає й бути не може свого, законного, постійного місця у світобудові: воно корениться у світі духовному, у душі людини. При цьому жодна людина не має «злої душі» (як скаже Пушкін навіть про бабу графині з «Пікової дами»). Але людина може спотворити, зіпсувати природу своєї душі, якщо зробить із її «игралище» страстей

Темний ліс Татьяниного сну й робиться символічним «пейзажем душі» Онєгіна: її потаєних «похмурих безодень», її морального хаосу з демонічними чудовиськами — страстями, її егоїстичного холоду. Зовні в побуті, у житті Онєгін, світський чепурун, що нудьгує в селі столичний житель, може здаватися «дуже милий». Духовні небезпеки, що підстерігають героя, побутовою мовою невимовні, звичайним зором невидимі. І еротична мара, «туга нічна», що вторгається через Онєгіна в життя Тетяни, теж є не проста дівоцька закоханість, але смертельно небезпечна спокуса духу. І цього теж не можна покамест не побачити, ні прямо «реалістично», житейски виразити. Лише сон Тетяни уможливлює «зішестя в пекло» онегинского духу; лише сон виводить зовні внутрішню жахливість цього стану, передвіщає погрозу не тільки для героя, не тільки для його друга, але й для героїні. У старорусской Літературі був такий популярний жанр: прижиттєві «ходіння по борошнах», подорожі в загробний мир. Сон Тетяни саме й уводить у новоєвропейський, цілком «цивілізований» роман у віршах стародавній напівфольклорний жанр, а тим самим і християнською духовною традицією, цей жанр породившую.

Композиційно иномирие попадає в літературні тексти найчастіше на сильних, особливо відзначених позиціях — у зав’язці дії або його кульмінації. Як би затейливо не складалася фабула добутку, її справжня мета й зміст, призначення всіх подій, суть і розміщення всіх основних її учасників проявляються саме там, в иномирии, — місці зустрічі з долею, що визначено віковими символічними традиціями й «змінити» яке воістину «не можна».

Сон Тетяни, будучи центральним для психологічної характеристики «росіянці душою» героїні роману, також виконує композиційну роль, зв’язуючи зміст попередніх глав із драматичними подіями шостої глави. Сон насамперед мотивується психологічно: він пояснений напруженими переживаннями Тетяни після «дивного», що не укладається ні в які романні стереотипи поводження Онєгіна під час пояснення в саду й специфічній атмосфері святок — часу, коли дівчини в спробах довідатися свою долю вступають у ризиковану й небезпечну гру з нечистою силою. Однак сон характеризує й іншу сторону свідомості Тетяни — її зв’язок з народним життям, фольклором. Подібно тому як у третьому розділі внутрішній мир героїні роману визначений був тим, що вона «уявлялася» «героїнею своїх улюблених творців», тепер ключем до її свідомості робиться народна поезія. Сон Тетяни — органічний сплав казкових і пісенних образів з поданнями, що проникнули зі святочного й весільного обрядів. Таке переплетення фольклорних образів у фігурі святочного «нареченого» виявлялося у свідомості Тетяни співзвучним «демонічному» образу Онєгіна — Вампіра й Мельмота, що виник під впливом романтичних «небилиць» «британської музи».

Однак у казках і народній міфології перехід через ріку є ще й символом смерті. Це пояснює подвійну природу сну Тетяни: як подання, почерпнуті з романтичної літератури, так і фольклорна основа свідомості героїні змушують неї зближати манлива й жахливе, любов і загибель

В «Євгенію Онєгіні» Пушкін уперше в Російській літературі «провів перед нами образ жінки, твердість душі яка черпає з народу». Головна краса цієї жінки в її правді, безперечн і відчутної, і заперечувати цю правду вже не можна. Тетяна — це свідчення того потужного духу народного життя, що може виділити образ такої незаперечної правди. Образ цей даний, є, його не можна заперечити, сказати, що він вигадка, або фантазія, або ідеалізація поета

Єдність із природою, Росією, народом, культурою робить Тетяну істотою неземним, але одночасно нескінченно закоханим у життя й в усі неї прояву