smishne j tragichne v komedii denisa fonvizina nedouk fonvizin denis - Шкільний Всесвіт

Знаменита комедія Д. И. Фонвізіна «Недоук» відрізняється великою соціальною глибиною й різанням сатиричною спрямованістю. З її, по суті, і починається російська суспільна комедія. П’єса продовжує традиції класицизму, але більше пізнього, зрілого російського класицизму, що випробував сильний вплив просвітительської ідеології. Позначилося в цій п’єсі й вплив так званої слізної комедії, тобто п’єси, що сполучить у собі зворушливого й комічного початку. Така п’єса відрізнялася не тільки руйнуванням звичних жанрових форм, але й складністю, суперечливістю характерів нових героїв, які з’єднували в собі й чесноти, слабості

В «Недоуку», по зауваженню першого біографа Фонвізіна, автор «уже не жартує, не сміється, а обурюється на порок і таврує його без пощади, якщо ж і смішить, то сміх, що вселяється тоді їм, не розважає від вражень більше глибоких і сумних». Об’єктом осміяння в комедії Фонвізіна стає не приватне життя дворян, а їх суспільна, службова діяльність і кріпосницька практика

Не задовольняючись одним зображенням дворянського «лихої вдачі», письменник прагне показати і його причини. Автор пояснює пороки людей їхнім неправильним вихованням і дрімучим неуцтвом, представленим у п’єсі в різних нього проявах

У фіналі п’єси також з’єдналися зворушливе й глибоко моралістичний початок. Тут пані Простакову наздоганяє страшне, абсолютно непередбачене нею покарання. Її відкидає, грубо відштовхує Митрофан, якому вона присвятила всю свою безмежну, хоча й нерозумній любові

Почуття, що випробовують до неї позитивні герої — Софія, Стародум і Правдин, — складно, неоднозначно. У ньому й жалість, і осуд. Жаль викликає не Простакова, а потоптане людське достоїнство. Сильно звучить і заключна репліка Стародума, звернена до Простаковой: «От лихої вдачі гідні плоди» — тобто справедлива розплата за порушення моральних і суспільних норм

Фонвізіну вдалося створити яскраву, разюче вірну картину моральної й суспільної деградації дворянства кінця XVIII в. Драматург використовує всі засоби сатири, викриває й критикує, висміює й засуджує, але його відношення до «шляхетного» стану далеко від погляду сторонньої людини. «Я бачив, — писав він, — від почтеннейших предків знехтуваних нащадків… Я дворянин, і от що розтерзало моє серце».

Комедія Фонвізіна виявляє собою справжній розквіт російської драматургії ХVIII століття, але одночасно це — надзвичайно важливу віху в історії нашої драматургії. Наступні за нею — «Горі від розуму» Грибоєдова й «Ревізор» Гоголя. «…Усе сполотніло, — писав Гоголь, — перед двома яскравими добутками: перед комедією Фонвізіна «Недоук» і Грибоєдова «Горі від розуму»… У них уже не легені глузування над смішними сторонами суспільства, але рани й хвороби нашого суспільства… Обидві комедії взяли дві різні епохи. Одна вразила хвороби від неосвіти, інша — від погано зрозумілої освіти».

Жанрова своєрідність добутку полягає в тім, що «Недоук», за словами Г. А. Гуковского, «напівкомедія, напівдрама». Дійсно, основа, кістяк п’єси Фонвізіна — классицистическая комедія, але в неї привнесені серйозні й навіть зворушливі сцени. До них можна віднести розмова Правдина зі Стародумом, зворушливо — повчальні бесіди Стародума із Софією й Милоном. Слізною драмою підказаний образ шляхетного резонера в особі Стародума, а також образ «стражденної чесноти» в особі Софії