shhira muzhnist nebagatomovno jomu tak malo varto pokazati sebe shho same gerojstvo vono vvazhaye za borg ne za podvig po odnomu abo dekilkox dobutkax rosijskoi literaturi xix stolittya tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

Будучи не просто стороннім спостерігачем, але безпосереднім учасником подій Кримської війни, Л. Н. Толстой новаторски показав будні війни й героїзм людей, у ній що брали участь. Це не іншої — день — іншої грандіозної баталії й натхненний підйом героїзму бійців, ведених великим полководцем

Оборона Севастополя тривала місяцями — на цій війні люди жили. Треба було готовити їжу, доглядати за пораненими, упорядковувати зброя й одяг — і при цьому відбивати напад ворожих військ, його артилерійські атаки. Тому «окопна правда».

Л. Н. Толстого вражає уяву читача не менше, ніж опис грандіозного бою. Л. Н. Толстой говорить про героїзм захисників Севастополя: «… ви мовчачи схиляєте голову перед цією мовчазною, несвідомою величчю й твердістю духу, цією соромливістю перед власним достоїнством». Ці слова викликані враженням автора від зустрічей у госпіталі з рядовими учасниками воєнних дій

Серед поранених і молода жінка, що носила чоловікові обід на бастіон, і солдатів, що втратив ногу при артобстрілі, що вважає, що якщо він не може тепер працювати сам, те повинен учити молодих на бастіоні. Ці люди не вважають себе героями — вони просто виконували свої обов’язки. «Те, що вони роблять, роблять вони так просто, так малонапряженно й посилено, що, ви переконані, вони ще можуть зробити в сто разів більше… вони всі можуть зробити».

Ад’ютант князь Гальцин зупиняє солдата, що йде з позицій, уважаючи, що він іде без достатніх на те підстав, але, підійшовши до нього ближче, зауважує, що той поранений. «Чим поранений?» — запитує він солдата, і той відповідає, що в руку, мабуть, кулею, а вуж чим «прошибило» голову він не може знати, так він би й не пішов, якщо б не необхідність проводити іншого солдата, із працею що пересувається. Князеві стає соромно за себе й за свого товариша по службі, що крикнули на солдата, — адже ці люди самі не усвідомлюють свого героїзму, уважаючи його природним проявом військового боргу

Ціль же автора — об’єктивне відбиття що відбувається, щоправда, яка завжди є й буде прекрасна

Той же підхід до опису воєнних дій Л. Н. Толстой використовує й у романі «Війна й мир». Він не прикрашає дійсність — «трутневое населення» армії, що цікавиться лише власною кар’єрою й матеріальним благополуччям, існувало у всіх військах і за всіх часів. Але не ці люди відіграють головну роль всражениях.

Головну роль грає маленький загін Багратіона, благословленный Кутузовим «на великий подвиг», скромний артилерійський капітан Тушин, що став безіменним героєм Шенграбенского бою

Забута батарея Тушина стріляла, коли пішло прикриття й за наказом відступили війська, «і не була взята французами тільки тому, що ворог не міг припускати зухвалості стрілянини чотирьох ніким не захищених гармат», навпроти, уважаючи, що це головні сили росіян, французи атакували особливо люто. Тушин віддає накази, расхаживая між знаряддями й наводячи приціл, не випробовуючи страху — «думка, що його можуть убити або боляче ранити, не приходила йому в голову». У веселій ейфорії бою, він не думає про смерть, виконуючи свою роботу, свій борг офіцера — артилериста. Парадокс у тім, що, не боячись смерті й війни

Тушин зі страхом дивиться на начальника, що прискакав з наказом про відступ, а звітуючи Багратіонові про втрати, не може підвести іншого начальника й сказати правду, що не було прикриття. Тільки завдяки заступництву князя Андрія з’ясовується, що «успіхом дня ми зобов’язані найбільше дії цієї батареї й геройської стійкості капітана Тушина з його ротою».

Саме такі воїни — солдати й офіцери — стають опорою армії у важкі мінути, що вимагають героїзму й самовідданості. Саме завдяки духу єдності армії з її головнокомандуючим була здобута перемога у війні 1812 року, коли патріотизм і мужність народу були явищем саме собою що розуміє, як абсолютно ясної була й ціль цієї боротьби — звільнення рідної землі