shhira j pomilkova krasa v romani leva tolstogo vijna j mir tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

Краса… Яка вона буває? Зовнішня й внутрішня. Зовнішня краса — це приваблива особа, струнка фігура й витончені манери. Внутрішня краса — це щиросердечна краса, а щиросердечна краса — це, насамперед, людинолюбство, висока моральність, щиросердність, щирість, бажання розуміти інших людей і допомагати ім. Часто буває, що в одній людині зовнішня й внутрішня краса не зливаються в єдине ціле. Саме тому людям властиво помилятися й приймати зовнішню красу за внутрішню. Недарма говорять: «Зустрічають по одежинці, а проводжають по розуму». Зрозуміти характер людини дуже складно. Саме тому існує щира й помилкова краса. Слово «щира» утворено від іменника «істина», тобто те, що прийнято всіма. Щира краса — це внутрішня краса. А що ж таке помилкова краса? Це зовнішність, що так часто буває оманна

Щире й помилкове… Ці поняття протягом усього роману — епопеї Л. Н. Толстого «Війна й Мир» тісно переплітаються один з одним. Я вважаю, що в романі щира й помилкова краса найбільше повно розкриті в образах Элен Курагиной і Наташи Ростовой.

Уперше з Элен Курагиной ми зустрічаємося на вечорі в Ганни Павлівни Шерер. Элен так гарна, що немає людини, який би не захоплювався цією красою: «Злегка шумлячи своею белою бальною робою, убранною плющем і мохами, і блищачи білизною плечей, глянцем волось і діамантів, вона пройшла між расступившимися чоловіками й прямо, не дивлячись ні на кого, але всім посміхаючись і як би люб’язно надаючи кожному право любуватися красотою свого стана, повних плечей, дуже відкритої, по тодішній моді, грудям і спини…» Так, Элен безперечно гарна. Єдине, що насторожує в Элен, так це її посмішка. Насправді, за цією посмішкою — маскою ховається байдужість до людей, порожня душачи

Элен — це людина, що сформувалася, статуя, що не міняється й буде такий же через 20 і через 40 років. А хто ж така Наташа? Наташа — це дитина. Вона живаючи дівчинка зі своїми достоїнствами й недоліками. Наташа живе насиченим життям, радується й засмучується, сміється й плаче. А Элен не живе, а існує. Заміжжя потрібно Элен тільки для одного: для грошей, які необхідні їй для існування: бали, театри, гості й численні коханці. Жодного разу протягом роману Элен не виявила нормальних почуттів: не злякалася, не зраділа за когось, нікого не пошкодувала. А що ж Наташа? У Наташи дуже насичене життя, і я не вважаю, що це погано. Так, може бути, вона надійшла небагато недобре, коли не змогла витримати рік без Андрія й закохалася в Анатолія, але, з іншого боку, з боку Андрія теж було недобре залишати її одну на цілий рік. Наташа спочатку зовсім не розуміла, що в Анатолія Курагина споконвічно не було ніяких серйозних намірів із приводу її

Наташа — людин, вона «любить» людей, згадаєте сцену коли вона знімає речі з воза через поранених, які не хоче залишати. Надійшла б так коли — небудь Элен? Я думаю, що ніколи вона б так не надійшла, у неї б навіть думки такий не було, допомогти людям. У чому ж секрет чарівної чарівності Наташи? Я вважаю, що в щирості, адже сутність натури Наташи — любов, а ці поняття нероздільні. Саме Наташа здатна підтримати мати, що збожеволіла від горя після смерті Пети. Після заміжжя єдиним сенсом життя для Наташи стає родина. Від Наташи виходить енергія звільнення від усього фальшивого, помилкового. Фальшиве світське суспільство чужо Наташе (після заміжжя вона практично перестає бувати у світлі). Тільки через любов до Пьеру й утворення своєї родини Наташа, нарешті, знаходить спокій. Товстої підкреслює, що щастя не дається від природи, його потрібно заслужити тією духовною роботою, що так цінується в людях. Саме тому щастя заслужила Наташа, і ніколи не довідалася щастя чудова красуня Элен, адже щастя, щира краса й любов — це три нерозлучні речі