У Л. Аннинского, у його статті, присвяченої роману «Життя й доля », є цікаве спостереження: «Час у Гроссмана — природна манія, і ніяке протистояння тут неможливо. Можна лише збігтися згодом, з фазою потоку. Або не збігтися. Василь Гроссман разом зі своєю книгою не збігся. Він пішов уперед. Ми тільки тепер дозріли, щоб оприлюднити, зрозуміти й прийняти правду цієї книги. Тому роман і не здається застарілим. Asics Gel Nimbus 14 damskie Він і сьогодні, через чверть століття, виходить усе ще вчасно» (Л. Аннинский). Назва книги глибоко символічно. Наше життя визначає нашу долю: «Людина вільна йти по життю. Тому що він хоче, але він вільний і хотіти». Як же тоді «домовляється» людина з життям (суспільством, державою)? У чому тоді здійснюється принцип «добра» і «волі» в умовах існуючого ладу? Саме ця глобальна проблема — людин і суспільство — у першу чергу цікавить автора роману.
- air max 2017 bianco uomo
- Air Jordan 3 Homme
Як же він вирішує її? Всі події, значної й незначні, і долі кожного з героїв зв’язані зі Сталінградською битвою. В образахах ключовихих фігур романуу — Штрума, Крымова й Гетманова — Гроссман втілиив своєоє поданння про тр вихідні варіанти взаємин людини й суспільства, про синах і пасинках історії
Крымов — старий більшовик, комісар, вірою й правдою служивший революції, ідею волі перед, що віддав за ідею боргу, державою, що схвалювала насильство над інакомислячими. Після відвідування будинку шість дріб один він пише донос на Грекова, командира маленького загону червоноармійців, багато днів стримуючої атаки гітлерівців. Тут, оточені ворогами, приречені на загибель люди Грекова почувають себе більше вільними, чим раніше, до війни. Вони не бояться говорити правду. Не приховують своїх думок, відчувають своя рівність один з одним.
Філософія Грекова про необхідність волі людини від держави здається Крымову крамольної, шкідливої, навіть шкідницької. Nike Air Max 90 Heren Недарма в нього виникає підозра, що його ранила не випадкова куля, а саме куля Грекова
Комісар почуває в цій сильній, незалежній людині не тільки свого особистого ворога, а ворога суспільства, у будівництво якого він, Крымов, вклав стільки сил. Комісар сумнівається, міркує, постійно думає над жизнеустройством і не знаходить у собі почуття задоволення тим, що створили зі своєї країни, свого народу він і його товариші по боротьбі… «З живого тіла революції здиралася шкіра, у неї хотіло виряджатися новий час, а криваве живе м’ясо, внутрішності пролетарської революції йшли на смітник. Новий час не мав потребу в них. Потрібна була шкіра революції…. Але був інший мозок, інші легені, печінка, очі… Великий Сталін! Раб часу й обставин
А ті, хто не кланявся перед новим часом, ішли на смітник… Тепер він знав, як розколювали людини». Осмислюючи своє життя й шлях, пройдений країною, він подумки вертається до будинку шість дріб один і тепер не знаходить у Грекові ворога — його мучать каяття совісті за той донос. Крымов доріг Гроссману тим, що в жахливих обставинах несвободи, насильства він не віддав свою комісарську душу на наругу, зберіг у собі людське достоїнство. «Саме важке бути пасинком часу. Немає важче участи пасинка, що живе не у свій час. Час любить лише тих, кого воно породило, — своїх дітей, героїв, трудівників».
Крымов зволів залишитися пасинком, не прийнявши ні філософії, ні моралі, ні ідей тих, хто були дітьми часу. Цікава щодо цього доля Штрума — талановитого фізика, що зробив відкриття, здатне помножити міць радянської держави, — але при цьому ледве не перетвореного їм у пасинка. І тут важливий поворот у його долі робить автор. Віктор Павлович Штрум, страшачись бути знищеним, підписує верноподданническое лист, що може зіграти негативну роль у долі інших людей, наприклад євреїв, учених поменше масштабом. Але не будемо квапитися засуджувати вчинок героя, обурюватися по цьомуе приводу
Сам герой судить себе: не до подвигу потрібно прагнути, міркує він, не ділити життя в ім’я ідеї на « біле — чорне», а сумніватися, страждати. Переживати по — своєму все що відбувається, тобто бути людиною, жити по совісті своєї, а не нав’язаної суспільством, — тільки тоді можна бути вільною людиною. У тоталітарній державі совісна людина — завжди пасинок часу. Його доля трагична. Штрума рятує дзвінок Сталіна. Але це випадковість. Закономірність же така, що ми не можемо пророчити підсумок його життя, адже спереду ще 1947 рік. Щоб зрозуміти Крымова й Штрума до кінця, потрібно відповісти й на питання, хто ж сини своєї епохи. Kanken No.2 Кого вона виплекала й кому дала влада над людьми
Гетьманів — людин, на перший погляд, чарівний, демократичний, розумний. nike air jordan 12 mujer «Але сам щирим, був самим собою й коли вимагав плану із секретарів райкомів і зрізав останні грами з колгоспних трудоднів, і коли занижував зарплату робітником…», і коли пікся про благо тих самих робітників. Він зовсім не підозрював у собі «подвійного дна». Захоплюючись комбригом Новиковим, що, затримавши настання своїх військ на кілька мінут, виждав підходящий момент і тим самим не дав загинути багатьом бійцям, Гетьманів відразу пише на нього донос і не знаходить ні у своїх почуттях, ні у своєму вчинку нічого суперечливого, аморального. nike air max 2017 dames Подвійна мораль, подвійність почуттів і вчинків — плоть і дух. Як би поділені на дві половини, чорна й білу, — от суть цих людей
Колишній редактор республіканської газети Сагайдак щиро вважав, що «головна мета його газети виховувати читача, тобто пройти повз яку — небудь подію, замовчати жорстокий недорід, ідейно не витриману поему, падіж худоби, землетрус, — події ці не мали для нього значення». Він проповідував «потрібні, що служать виховної мети погляди». Гетьманів і Сагайдак — це люди, які правду, совість, здоровий глузд підкорили служінню одержавленій ідеї: індивідуальне поглинається суспільним, окремий, нічого не значущий, людина, тільки маса, одностайна, сіра, гідна жити. Nike Air Max Dames Goedkoop Незважаючи на те, що в романі багато трагічних епізодів, ситуацій, доль, пов’язаних з ідеєю взаємин людини й суспільства і її реалізації при існуючому ладі, — у цілому світовідчування Гроссмана вселяє віру й оптимізм
Згадаємо лист — трактат Иконникова, що сформулював теорію зла й добра й беззахисності останнього, про те, що «історія людини — це битва великого зла, що прагне розмолоти зернятко людяності», про те, що принцип добра — це «інстинкт участі, витівки». Зіставимо епізод убивства російським офіцером німецького солдата після оточення армії Паулюса (нічого не розуміючі очі, що посміхається рот, м’яке податливе тіло й німий докір в очах: «Мене вбили?») зі сценою, коли російська баба, скривджена ненавистю до фрицу, все — таки простягає йому шматок хліба. Або згадаємо сторінки роману, що описують прояви людяності, добра, що народжується на наших очах у жахаючих обставинах знищення людей у газових камерах (отут Гроссман — великий художник, що зумів відтворити словами майже непередаване, те, що не пережив сам!). Все це потрясає не менше, ніж картини фашистського насильства. До речі, у душі Штрума, коли він підписував той підлий лист, пробудився тільки інстинкт страху. За що він і судить себе по найсуворіших мірках
Отже, простеживши за долею трьох героїв, зв’язаних між собою не тільки подіями й родинними узами, ми розділяємо тривогу й надію В. Гроссмана: у країні, у якій взаємини між людиною й державою визначені ідеологією «тотализированной імперії», жити дуже складно. Здається, що ні про яке добро й волю мови бути не може. Тоді в ім’я чого жити? Через страждання, сумніви героїв автор приводить читача до думки: людина повинен прагнути ксвободе.
Хіба не зрозуміло тепер, чому ми так пізно довідалися про цю книгу? Хоча я думаю, що в цьому «худе» є й частка «добра».