scena v stogu analiz epizodu z romanu turgenyeva batki j diti turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

Показавши у своєму романі «Батьки й діти» тип нового героя демократа — різночинця, матеріаліста й нігіліста Базарова, И. С. Тургенєв показує й те, що, як будь — яка думаюча людина, герой не може залишатися на тих самих позиціях при різних обставинах свого життя. Базарів не сліпий фанатик ідеї, не догматик він теж здатний сумніватися, переживати, разочаровываться. Поразка в любові стало для героя першим ударом. Він, що заперечував всі романтичні почуття, як хлопчисько, зізнався в любові Ганні Сергіївні, але вона відмовилася від його любові, злякавшись за свій щиросердечний спокій і комфорт. Самолюбство Базарова уражене настільки, що це стало початком його щиросердечної кризи, періоду тяжких сумнівів і непевності всебе.

Сцена в стогу саме є свідченням цієї щиросердечної кризи. Базарів і Аркадій відпочивають у садибі в батьків Базарова. Осипа на краю ями, що залишилася від цегельного сараю, нагадує Базарову дитинство й мимоволі змушує його шкодувати про колишні безтурботні часи. «Я не розумів тоді, що я не нудьгував від того, що був дитиною». Йому нудно в будинку батьків, йому далекі їх дрібні господарські турботи. Що турбує самого Базарова? «…Вузеньке містечко, що я займаю, до того крихітне в порівнянні з іншим простором, де мене немає й де справи, до мене немає; і частина часу, що мені вдасться прожити, так незначна перед вечностию, де мене не було й не буде…» Відчуття власної незначності й непотрібності на цьому світлі змушує героя сумніватися у своєму призначенні. Який зміст його життя й роботи, що залишиться після нього? Якщо селянин «Пилип буде жити в білій хаті, а з мене лопух рости буде», чи легше від цього героєві? Лізти зі шкіри заради мужика, що «навіть спасибі не скаже», у цьому чи зміст революційно — демократичного руху? Базарів не впевнений у своїх силах, і єдине, чим він може пишатися, так це тим, що «сам себе не зламав, так і бабенка мене не зламає». Заперечуючи «глухе життя, яку ведуть тут «батьки», Базарів нічого не може їй протиставити. На питання Аркадія, на якій же стороні правда, Базарів говорить, що може відповісти, «як луна: де?». Він заперечує людську мораль, зводячи все до сили примітивних відчуттів: «Отчого мені подобається хімія? Отчого ти любиш яблука? теж у силу відчуття». Він відмовляє людству в більше глибокому пізнанні миру: «Глибше цього люди однаково не проникнуть». А та дурниця, що він несе про Пушкіна й нібито про його вірші, показує наскільки однобічне його естественнонаучное утворення. Сцена закінчується незлагодою з Аркадієм, коли серця обох молодих людей охоплює «якесь майже вороже почуття». Аркадій уперше протестує проти «деспотизму»! Базарова, що сміється над його «гарною» фразою. Він обурений тим, що Базарів назвав його дядька ідіотом, і не тільки з родинного почуття, але й з почуття справедливості. Не з’явися батько Базарова, друзі, можливо, побилися б. Безтактність, безцеремонність Євгенія зачіпає почуття Аркадія, що ще раз підтверджує, що споконвічно вони далекі один одному. «Ніяка дружба довго не витримає таких зіткнень», говорить автор

Цей епізод глибше розкриває й перелом у світовідчуванні Базарова й неминучість і з Аркадієм розбіжності. Базарову більше нема чого домагатися в цьому житті, і безглузда його смерть не буде випадковістю це закономірний фінал, що автор уважає єдино гідним неординарного героя