scena chitannya pushkinskogo virsha dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Цей епізод відбувається на дачі Лебедєвих, у присутності численних гостей. Серед них сестри Епанчины з матір’ю, сам генерал Епанчин, хазяї дачі, князь Лев Миколайович і Евгений, що прийшов разом з генералом, Павлович Радомский, шанувальник Аглаї. Євгеній Павлович виходить у відставку й те, що він у цивільному, дивує князя. Але головною подією, що відбувається в цей вечір, стає для нього читання Аглаєю пушкінського вірша про «бідного лицаря».

Незадовго до цього йшло обговорення цього героя, і всіх цікавило, кого мала на увазі Аглая, хто цей таємничий «бідний лицар». Натякали на Євгенія Павловича й на «якусь іншу особу». Коли Аглая говорить про те, що «бедный лицар» — це «людин, здатний мати ідеал» і сліпо йому вірити, то всі починають розуміти, що мова йде про князя Мишкіні. Якщо «бідному лицареві» однаково, хто його дама, тому що він схиляється перед її «чистою красою», будь вона потім «хоч злодійкою», то це явний натяк на Настасью Пилипівну, «занепалу» жінку в очах людей із пристойного суспільства

Аглая читає вірші, заміняючи ініціали прекрасної дами, написані на щиті лицаря, на ініціали «Н. Ф.Б.» — Настасьи Пилипівни Смушкової. Це й сховане суперництво двох героїнь, і ревнощі Аглаї, і спроба зачепити Льва Миколайовича. Майже всі присутні розуміють витівку Аглаї як жарт, хоча й навмисну, але, зачудувавшись її сміливості, мовчать. Забавним представляється обговорення вірша: генеральша не знає, чиї це вірші, і велить чи ледве не зараз послати в крамницю за Пушкіним. Юного Коля Иволгин доводить, що вже пізно, і іронізує над Євгенієм Павловичем, що «непристойно» великосвітським людям цікавитися літературою, а «набагато пристойніше жовтим шарабаном із червоними колісьми».

Лебедєв шанобливо підносить генеральші свої томики пушкінських віршів «із благоговінням і шанобливістю». До того ж приходять нові відвідувачі, про які говорять, що вони «не те щоб нігілісти», але пішли ще далі. Вони приносять наклепницьку статтю про князя, що потім прочитають уголос. Головне тут — це той внутрішній стан, що переживає князь Мишкін

У цьому суспільстві йому смутно за свою «дивовижну й злісну помисливість», але він неправий, уважаючи себе недовірливим. Він дійсне виключення в цьому бездуховному суспільстві, серед людей егоїстичних, дріб’язкових, заздрих. Аналогія з героєм пушкінського вірша ще отчетливее протиставляє його жорстокому миру, у якому не зможе ужиться людина, схожий із Христом своєю добротою, лагідністю, відсутністю егоїзму, людинолюбством