satira saltykova shhedrina v romani dobrodii golovlevy saltikov shhedrin - Шкільний Всесвіт

На уроках російської літератури вивчається творчість Михайла Євграфовича Салтыкова — Щедріна. Прочитавши його роман — огляд «Історія одного міста» і казки цього автора, ми дивуємося сміливості й дотепності, з якими письменник показує безсовісне пограбування народу; критикує ліберальних діячів і письменників, що плазують перед владами

Знайомлячись із добутками Салтыкова — Щедріна, хочеться більше довідатися про його творчість. Велике враження робить роман «Добродії Головлевы».

З історії цього добутку ми довідаємося, що в його основу лягли кілька розповідей про родину Головлевых, що ввійшли спочатку в цикл «Добромисні мови».

У романі дуже гостро критикується паразитичний клас дворян. Очами мужика, що піддається нещадної експлуатації, дивиться письменник на поміщицьку садибу й бачить у ній саму смерть, злісну, пустоутробную. З невблаганною правдивістю малює Щедрін картину руйнування дворянської родини, що відбиває занепад, розкладання, приреченість класу визискувачів — кріпосників. Весь сенс життя Головлевых полягає в корисливості, нагромадженні багатства, у боротьбі за це багатство. Вражають підозрілість, бездушна жорстокість, лицемірство, взаємна ненависть, що панують у цій родині

Приобретательская діяльність Орисі Петрівни, заснована на вижиманні останніх соків з мужика, проводиться під приводом збільшення багатства родини, а фактично — тільки для ствердження особистої влади. Навіть власні діти для неї — «зайві роти», яких потрібно годувати, на яких потрібно витрачати частину стану. Дивують спокій і безжалісність, з якими Орися Петрівна спостерігає, як розоряються й умирають в убогості її діти. І тільки наприкінці життя перед нею встало гірке питання: «И для кого я припасала! Ночей недосипала, шматка недоїдала… для кого?»

Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна залежність дітей від сваволі «маменьки» виховували в них облудність і догідництво

Цими якостями особливо відрізнявся Порфирій Головлев, що одержав від інших членів родини прізвиська «Иудушка» і «кровожер». Иудушка з дитячого років зумів обплутати «доброго друга маменьку» павутиною неправди, підлабузництва й ще при її житті заволодів всім багатством. Створюється враження, що Иудушка Головлев, як і Орися Петрівна, — це літературний тип, у якому з найбільшою силою сконцентровані риси хижака, паразита, лицеміра, це узагальнення пороків усього класу власників

Иудушка Головлев діє тільки «за законом», тому що закони, що існували як до реформи, так і в післяреформений час, дозволяють йому безкарно висмоктувати кров з безправних селян, доводити до самогубства власних дітей, оббирати й розоряти родичів. З безсоромним лицемірством робить він підлі вчинки, супроводжуючи їхніми нудотно — солодкими словами. Обібраному до нитки братові Степанові, якого мати кормила солониною, він ласкаво говорить на прощання: «От кабы ти повівся скромненько так ладненько, їв би ти й говядинку, і телятинку, а то так і соусцу б наказав».

Історія сімейства Головлевых свідчила про історичну закономірність виродження дворянства. Але образ Иудушки Головлева мав більше широке значення. Це символ усякої експлуатації й гноблення, людиноненависництва, марнослів’я й неправди. Ці риси характеру зустрічаються й у сучасних людях. Тому роман має велике повчальне значення