samitnist i vidkinutist u tvorchosti lermontova po virshax biliye vitrilo samotnij i proshhaj nemita rosiya lermontov - Шкільний Всесвіт

Все своє недовге життя Михайло Юрійович Лермонтов випробовувало гостре почуття самітності. Він тужив за рано померлою матір’ю, по батьку, з яким його владна бабуся не дозволяла бачитися, по друзях, яких через його зухвалий характер був не так вуж багато, по любові, який не призначено було стати щасливої. Відчуття самітності й відкинутості збільшилося тим, що за кинуте на адресу пануючи обвинувачення в смерті Пушкіна у вірші «На смерть поета» поет був висланий на Кавказ

Прощай, немита Росія,

Країна рабів, країна панів

И ви, мундири блакитні

И ти, їм відданий народ

Бути може, за стіною Кавказу

Сокроюсь від твоїх пашей,

Від їхнього всевидючого ока,

Від їхніх вух, що всечують…

Викривальний характер цього вірша навряд чи міг сподобатися цареві і його слугам. Навколишнього Лермонтова люди теж не поспішали виражати замилування його талантом. За визнання віршів опального поета можна було легко потрапити в немилість до влада імущим. Ніж упрямее висловлював Лермонтов опальні думки у своїй творчості, тим щільніше замикалося коло самітності довкола нього.»За стіною Кавказу» його чекали відкинутість і рання смерть від кулі Мартынова.

У вірші «Біліє вітрило самотній» поет, на мій погляд, під вітрилом має на увазі себе

На жаль, він счастия не шукає,

И не від счастия біжить!

Дійсно, часом здається, що Лермонтов біжить простого людського щастя

А він, заколотний, просить бури,

Начебто в бурах є спокій.!

Вільно або мимоволі, але ці рядки поет написав і про себе. Сучасники згадували, що на Кавказі він поводився так, немов би шукав смерті. Ні в Петербурзі, ні в Москві, ні, тим більше, на Кавказі ніхто повною мірою не усвідомив величини його таланта. Чи розумів сам Лермонтов своє значення для російської літератури? Чи міг сам собі представити, що проживши всього лише двадцять сім років, він зі своєю творчістю навіки залишиться в скарбниці російської словесності? Як би мені хотілося, щоб він довідався про свою геніальність при житті! Тоді б він зумів пояснити самому собі причину своєї відкинутості й самітності. Він би зрозумів, що його суспільство в основному складається з посредственностей, а самобутній, талановитій людині завжди самотньо серед таких людей. І посередності чураются таланта, тому що, якщо вони визнають, що людина талановита, відразу стане помітної вся незначність їх життів

Гірку чашу відкинутості й самітності великий російський поет Михайло Юрійович Лермонтов випив до дна