rozvitok istorichnoi nauki v rosii tvir po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

Ще з поширення писемності на Русі, з XI — XII століть, створювалися літописні зводи, писалися різні праці, що описують події, що відбуваються встране.

Однак про появу історичної науки в Росії можна говорити тільки із другої половини XVIII в., тому що в цей час опису подій, що происшли, починають зазнавати критики. З’являється нова тенденція осмислити такий опис, що, насправді, і створило історичну науку як таку

У першу чергу цей ривок пов’язаний з ім’ям В. Н. Татищева (1686 — 1750 рр). При написанні свого, напевно, основної праці «Історія Російська» він почав задавати такими питаннями як «Хто ми?», «Звідки?» , «Куди ми йдемо?» Саме він перший зібрав матеріали літописних звісток, піддав їхній критиці й, що дуже важливо, підкріплював свою роботу даними інших наук, таких як географія й етнографія

Тобто, як сказав про його діяльність С. М. Соловйов, він «указав шлях і засоби своїм співвітчизникам займатися російською історією».

Що стосується другої половини XVIII в., те в цей час триває розвиток історичної науки у зв’язку з пануванням в утвореному дворянському суспільстві ідей «Освіти», у зв’язку з якими заняття науками, і в тому числі історією, увійшли вмоду.

Наприкінці XVIII століття розвиток історичної науки в першу чергу пов’язане з розробкою бази джерел. Так, наприклад, Н. И. Новиков, відомий своєю видавничою діяльністю почав удалу спробу зібрати всі джерела, що були (літописи, державні акти й різні добутки) в один збірник, яким стала «Стара російська вивлиофика».

XIX в, відносно розвитку історичної науки, помітний, у першу чергу завдяки таким історикам, як Н. М. Карамзин, С. М.Соловйов і ін., їхні праці вже повною мірою можна вважати історичними науковими творами

Розвиток науки в XX в. повністю перебувала під тиском тоталітарного політичного режиму. У цей період вітчизняна наука була насильно відрізана від загальносвітовий, а для трактування історичного процесу була створена єдина припустима владою концепція

Після розвалу Радянського Союзу в історичної науки відкривається величезна кількість раніше невідомих документів і праць, стали доступні різні видання й архіви. Що дає досить великі можливості для нових історичних досліджень

Варіант 2.

Історія — це одна зі складних наук. Складність цієї науки в тім, що вона постійно змінюється. В історії багато того, що робить її суперечливої. Наприклад, те саме подія, описана різними авторами, може виглядати зовсім інакше. У цьому й всій складності цієї науки

Потрібно добре представляти не тільки подію, але й до якого кола ставився автор, що описав цю подію. Безумовно — історія це наука. Але коли історія стала трактуватися як наука? На це питання відповісти однозначно не можна, тому як спочатку описувалися просто окремі події, потім з’явилися літописи, тобто опис подій від літа до літа

Це було хоча й перше, але цілком науковий виклад історії, багато в чому прості перекази, що нагадують, і легенди. І тільки на початку 19 століття Карамзин створила найбільш цільний і науковий свій 12 томник «Історія держави Російського». Н. М. Карамзин — чудовий історик, у своїй праці яскраво виділив Петра I.

Створення національної державної могутності Карамзин відзначає головним в історії того часу. Після нього в Росії минулого й інших істориків, як наприклад: М. Т. Каченовский, Н. А. Полевой, Н. Г. Устрялов, але складений за науковим даними, утримуючу більшу історичну цінність представляв матеріал історика С. М. Соловйова й К. Д. Кавелина.

У цей момент саме завдяки цим історикам історична наука в Росії, стала складатися як одна з найбільш зрілих, серйозних наук. Довгий час в історії існував формаційний підхід, тобто існувало п’ять суспільно економічних формацій, потім розглядався перехід від однієї формації кдругой.

Але такий підхід до історичної науки був не зовсім правильним, тому як розглядалися тільки матеріальні цінності й не враховувалася роль людського фактора, що спотворювало історію

Цивілізований підхід до вивчення історичного процесу є найбільш важливий і реальний підхід, тому що розглядається людська цивілізація, з моменту її зародження й подальшого розвитку. Людський фактор це невід’ємна частина історичного процесу, саме людина є двигуном історії