rozpovid oleksandra isajovicha solzhenicyna matrenin dvir solzhenicyn oleksandr - Шкільний Всесвіт

Сьогодні Олександр Ісайович Солженицын, чия творчість настільки довгий час було в нашій країні під забороною, широко відомий — і насамперед як автор таких голосних добутків як «Архирелаг Гулаг» і інші. Однак мені він доріг у першу чергу невеликими речами, але приголомшливими по силі й мові — «Крохотки», есе «Як нам облаштувати Росію» і розповіддю «Матренин двір». Добуток з’явився в той момент, коли інші автори оспівували ситне колгоспне життя. Не бачили злиденних сіл, зруйнованих церков, обманутих бабів? Бачили, звичайно. Тому розповідь і викликав шок — він не укладався в загальноприйняту концепцію відображення села

Дія добутку розвертається в 1956 році. У Матрены поселяється недавній ЗЭК, нині шкільний учитель, що з небагатослівною, усмішливою й безкорисливою господаркою швидко знаходить загальну мову. Оповідач і героїня живуть у згоді, основа його — взаємоповага. Матрена — справжній образ «російської жінки» (згадаємо некрасовских героїнь). Вона образ скромності, лагідності, і автор бачить у ній зміст російського життя. Але образ цей таїть у собі й трагедію. Трагично її минуле, трагичен її кінець: жадібний дівер вирвав у неї світлицю й зробився непрямою причиною її безглуздої смерті на залізничному переїзді

Як егоїзм, хижість, користь зруйнували Матренину життя, так це відображено в нарисі. За свідченням автора, життя Матрены Василівни Захарової й смерть її відтворені так, як це й було насправді. Солженицын взяв справжню подію, свідком якому був і яке пережив з особливою гостротою. Як Іван Сергійович Тургенєв в «Записках мисливця», він, Солженицын, звертається до жанру нарису, щоб саме життя заговорило про російську долю. А жила Матрена по християнських заповідях: нікого не обманювала, багато трудилася, нічого не просила для себе. «А справу всяке починала «з Богом!»

Вона була неосвіченою, простою жінкою, але з багатим внутрішнім миром. Глибокий зміст знаходить опис її хати. Самотня серед людей, вона оточила себе близькими «істотами». У її будинку були фікуси. Один раз, прокинувшись у димі, вона не хату кинулася рятувати, а валила фікуси на підлогу, щоб не задихнулися. «Вони заповнювали самітність господарки, безмовної, але живою теплотою». Фікуси рівняються з лісом. Немов становлять якусь частку миру природи. А шурхіт тарганів у її будинку рівняється із шумом океану. Так сама природа живе в бідному будинку Матрены.

Не такий інший світ. Зовсім інше життя, інші інтереси лежать поза її миром. Там неї кривдили, пригноблювали. Гине праведниця Матрена. За законами раціонального життя вона нічого не залишила після себе, «не зібрала майна до смерті. Грязно — біла коза, колченогая кішка, фікуси…» І перед автором відкривається істина. «Не коштує село без праведника» — говорить прислів’я. Автор від себе додає: «Ні місто. Ні вся земля наша».

Праведниця Матрена живе на несправедливій землі, у якій панують безвір’я, злість і гріх. Поруч із нею прожив Фаддей, що любив її колись. Але він, що втратив сина, Матрену, думає тільки про те, як розділити її вбоге майно й не заспокоюється доти, поки не перевозить до себе додому дісталися йому сарай і забір. У нього з Матреной була однаково важка доля, але вона залишилася людиною, і в цьому неї відмінність

Матрена йде з життя — і сиротіє село. З її смертю йде поняття «світла Русь». На людях, подібних Матрене, тримається вона, такі люди втілюють у народі поняття совісті й життя по Богу. Але автор упевнений — не одна Матрена на Русі, багато їх — безмовних, чистих душ — і поки вони є — не пропаде земля росіянка