rozmova karandysheva z larisoyu ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

П’єса А. Н. Островського «Безприданниця» показує нам чудовий образ російської дівчини, розкриває прекрасний жіночий характер, розповідаючи про долю Лариси Огудаловой, що по своїх моральних якостях коштує незмірно вище всіх навколишніх її людей. Вульгарність, жадібність, бездушшя навколишнього суспільства приводить її до загибелі, і, може бути, це кращий вихід, що можливий у неї ситуації

Лариса Огудалова — дівчина чимала, що тонко почуває, чесна, щира. Вона живе в атмосфері лицемірства, обману й жадібності, де кожний хоче здійснити вигідну операцію. Вона не може жити в будинку, де мати намагається торгувати нею, щоб прибудувати вигідно заміж. Лариса погоджується вийти заміж за бідного чиновника Карандышева, щоб піти з будинку й почати нове життя. Розмова між Ларисою й Карандышевым показує нам їхні відносини, розкриває причини, по яких ці два зовсім різних чоловіки вирішили зв’язати свої долі, показує шляхетність і прямоту Лариси

Починається розмова з того, що Лариса любується красою природи: «Я зараз усе за Волгу дивилася: Як там добре, на тій стороні! Поедемте скоріше в село!» Але Карандышев, її наречений, захватів Лариси не розділяє: він допытыватся, про що з нею говорив її друг дитинства Вожеватов, ревнує безпричинно, називає будинок Лариси циганським табором. Від жорстоких, холодних слів нареченого, що повчає її, як треба поводитися, у Лариси з’являються сльози. Вона намагається пояснити йому, що це життя їй самої не подобається, тому — те вона й дає згоду на шлюб з Карандышевым: «Навіщо ви постійно докоряєте мене цим табором? Хіба мені самої таке життя подобалося? Мені було наказано, так потрібно було маменьке; виходить, волею або неволею, я повинна була вести таке життя. ..Якби я не шукала тиші, самоти, не захотіла бігти від людей — хіба б я пішла за вас? Так умійте це зрозуміти й не приписуйте мого вибору своїм достоїнствам, я їх ще не бачу. Я ще тільки хочу полюбити вас, мене вабить скромне сімейне життя, воно мені здається якимось раєм». Але, незважаючи на всі прохання Лариси, Карандышев продовжує дорікати її в тім, що її захопив і кинув Паратов, багатий купець, якому, звичайно, не потрібна безприданниця. Уже на самому початку розмови ми розуміємо, що Карандышев Ларису не любить, тому що він зовсім не думає про неї, про її почуття, у нього не вистачає ні розуму, ні такту не зачіпати в розмові тему, що заподіює Ларисі такий біль

Хоча Паратов і кинув Ларису, він залишився для неї найкращою людиною на світі. Вона не може дозволити Карандышеву говорити про нього погано: «Якщо я боюся й не смію засуджувати його, так не дозволю й вам». Карандышев не може зрозуміти, чим він гірше Паратова. Самолюбній, дріб’язковій, марнолюбній людині важко упокоритися з думкою, що є хтось краще його, і тому він просить Ларису довести йому, що Паратов краще. Лариса щиро розповідає йому про Паратове, і в її розповіді виникає цілком певний образ. Вона говорить нареченому: «З ким ви рівняєтеся? Чи можливо таке осліплення! Сергій Сергеич…це ідеал чоловіка. Ви розумієте, що таке ідеал? Бути може, я помиляюся, я ще молода, не знаю людей; але ця думка змінити в мені не можна, воно вмре із мною». І на доказ своєї думки Лариса розповідає, як Паратов змусив свій знайомого, відмінного стрільця, стріляти в склянку, що поставив собі на голову. Той вистрілив і розбив склянку, але небагато сполотнів. Паратов же йому сказав: «Ви прекрасно стріляєте, але ви сполотніли, стріляючи в чоловіка й людину вам не близького. Дивитеся, я буду стріляти в дівчину, що для мене дорожче всього на світі, і не сполотнію». Він дає Ларисі тримати в руці монету й на такій же відстані вибиває її. Для Лариси цей епізод демонструє сміливість і впевненість Паратова в собі. На слова Карандышева: «И ви послухали його?…Хіба вже ви були так упевнені в ньому?» — вона відповідає: «Так хіба можна його не послухати? …Так хіба можна в ньому бути невпевненої?». Так, Лариса ще занадто молода, щоб розібратися в характері Паратова, і саме вона перебуває в осліпленні від своєї любові до нього. Хіба може людина, що дорожить іншою людиною, надійти так, як Паратов у цьому епізоді? Так хіба можна так грати життям людини? Лариса не розуміє, що в Паратове є риса, властива многим богатым купцям того часу, — прагнення вести розгульне життя, пропалювати її, тому що нічого по — справжньому дорогого для нього в житті немає. Карандышев правильно говорить: «Серця в ньому ні, того він так і смів». Але, звичайно, Лариса не погоджується з ним, вона й зараз згадує про нього, незважаючи на його відношення до неї. Вона чесно говорить нареченому: «…Якби з’явився Сергій Сергеич і був вільний, так досить одного його погляду….» Вона не договорює, але ми розуміємо, що якби Паратов покликав Ларису, то вона б, не замислюючись, кинула для нього все. Так і відбудеться вдальнейшем.

Розмова героїв про Паратове закінчується гарматним пострілом, що пролуналися на Волзі. Лариса лякається його. Вона ще не знає, що це привітають Паратова. У неї кружляється голова, коли вона дивиться долілиць із обриву. Виникає мотив трагічної загибелі героїні, смерті: «Отут вірна смерть: унизу мощена каменем», — говорить їй Карандышев. Так Островський показує нам переплетення доль персонажів: і Паратов, і Карандышев погублять Ларису, один — морально, іншої — фізично. Аналізуючи цю сцену, уже можна вгадати подальший розвиток подій, тому що автором уже намічені основні сюжетні лінії й характери героїв. Великодушна, ніжна, любляча Лариса загине у світі, де правлять такі бездушні й безпринципні люди, як Паратов, де намагається піднятися за рахунок Лариси «маленька людина» Карандышев, де вона стає предметом торгу. Читаючи цю сцену, думаєш про те, наскільки сучасні п’єси Островського, тому що не зникли проблеми, поставлені письменником, тому що завжди людей буде хвилювати доля страждаючої й люблячої Лариси