roslinni simvoli v ukrainskij literaturi tvoru po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

Скажеш одне тільки слово «Україна» — і в уяві виникають тополя в поле, хрущ над вишнями, калина у дворі, верба край долини. Спалахують у пам’яті чорнобривці, розкішні мальви, трепетний барвінок, червона рута… Вони віддавна персоніфікують красу моєї землі, духовну міць її народу, затверджують любов до Батьківщини. Тому не дивно, що рослинний мир України став невід’ємною частиною її життя, культури, літератури

У дитинстві ми із цікавістю слухаємо «Казку про барвінок», «Вершки й корінці», сміємося над піснями — забавками «Ходить гарбуз по городу», «Буряк», «Бараболя», «Морквяний воїн». Нам здається, що мова йде про живих істот — так українці поетично змалювали прості, звичайні рослини. І що 6 не створював український народ у своїх художніх творах — скрізь відчувається любов до рослинного миру, інтерес, повага. Це знаходимо ми й у загадках, у прислів’ях і приказках, у повір’ях, у народних порівняннях («У землі червона, над землею зелена. Борщ виходить добрий з мене», — Буряк. «Не ламайте калину, тому що накличете мороз». «У хустці дівчина, як у лузі калина»).

А яке глибоке значення вклав український народ у кожну квітку, нагородивши її окремою піснею! Неодмінною частиною національного одягу дівчини — українки є вінок на голові, де кожний із дванадцяти квіток є певним символом. А скільки чарівних віршів і пісень створено про чорнобривці, волошки, барвінок, хмелі!.. Про хміль треба сказати окремо, тому що він є яскравим символом життєлюбства, спритності, сили, які виспівувалися в українських народних піснях. І скрізь він пов’язаний з образом нашого національного героя Богдана Хмельницького, якого завжди глибоко поважали мої співвітчизники

И найчастіше в українській Літературі згадуються два святих для моїх земляків рослини: верба й калина. Образ сумуй, лагідної ніжності, жалю втілено літературою в образі верби. Особливо відчуваємо це в пісні «Ой, вербонька». Але головне призначення верби українці вбачали в її цілющій силі: «Де сріблиться вербица, там здорова водица», — говорить народне прислів’я. Недарма Тарас Шевченко в Орской міцності посадив галузь верби й виплекав неї. Для нього вона, як і для кожного з нас, — уособлення трепетної ніжності України. Цим, напевно, пояснюється й те, що в поезії Шевченко образ верби займає значне місце поруч із іншими деревами:

Пишається калынонька,

Явір молодіє

А навкруги їхні верболози

И лози зеленіються

И чільне місце в українській народній поезії, у літературі належить калині. «Без верби й калини немає України», — скаже народна мудрість… Пам’ятаю мої перші дитячі враження, коли я, приголомшена красою, розглядала бабусині рушники, густо прикрашені червоними гронами. «Що це?» — прошептала я. «Це, дитинка, калина», — з пошаною відповіла бабуся й ніжно провела долонею по вишитій квітці…

З давніх часів оспівують мої співвітчизники калину в думах, піснях, становлять про неї легенди, вірші, повір’я, приказки, афоризми й т.п.. Тому що калина — споконвічний яскравий символ України, вірна супутниця людини від народження до останніх днів; не було, здається, хати в Україні, біля якої б вона не красувалася. Жодне рослина не опоетизована так ніжно й тремтливо в літературі, як калина

А ще калина — символ боротьби нашого народу за свою національну незалежність. У цьому символі глибокий зміст: це наш духовний мир, наша спадщина, що означає любов до рідної землі, дбайливе відношення до своїх традицій. Напоследок мені хотілося б сказати, що в українській літературі традиції оспівування рослинного миру продовжилися у творчості багатьох видатних письменників. Ми захоплюємося прекрасними віршами Тараса Григоровича Шевченко, Лесі Українки, Івана Франка, Максима Рильська й багатьох інших поетів, добутками прозаїків И. С. Нечуйя — Левицкого, Ю. Яновского, О. Довженко. У них природа, рослинний мир — це жива істота, що щиро люблять і бережуть українці