Перегорнемо сторінки збірників віршів Тютчева й Фета. Тема взаємин, взаємопроникнення природи й людини займає значне місце у творчості цих поетів. Питання про відношення до природи для них — це питання про любов до Батьківщини, Кроссии.
Природа Тютчева — живаючи, одухотворена, нескінченно різноманітна
Чудові картини природи зображені Тютчевим у віршах «Весняні води», «Зима недарма злиться», «Є в осені первісної…», «Літній вечір». Усе в природі помічає Тютчев:
Є в осені первісної
Коротка, але чудова пора
Весь день коштує як би кришталевий,
И променисті вечори…
Читаючи ці рядки, жваво уявляєш собі теплі осінні дні. Тютчев любить природу, у нього «лазур небесна сміється», «співають дерева», «звучать скелі», «ліниво дихає полудень променистий».
Нерідко в поезії Тютчева важко вловити, де закінчується пейзаж і де починається роздум про людину. Така, наприклад, кінцівка вірша «Ще землі сумний вид»:
Блищать і тануть брили снігу,
Блищить лазур, грає кров…
Або весняна те млість?..
Або те жіноча любов?..
Природа в Тютчева як жива людина:
Зима недарма злиться
Пройшла її пора —
Весна у вікно стукається
И жене знадвору;
А в вірші «Усе в мені й у всім…» людина як би вбирає природу в себе, а себе розчиняє в природі. Природа у Фета теж живаючи, одухотворена, нескінченно різноманітна у своїх проявах, у своєму звучанні. У вірші «Літній вечір» Фет малює чудесний пейзаж:
Далеко, у півмороку, лугами.
Тікає на захід ріка.
Погорівши золотими каймами,
Розметалися, як дим, хмари…
Гармонія й тиша фетовской природи викликає гармонію й у душі людини