roman u virshax yevgenij onyegin - Шкільний Всесвіт

Під час болдінської осені 1830 року Пушкін, завершивши роман, позначив межі його створення: 9 травня 1823 року, Кишинів — 25 вересня 1830 року, Болдіно. Тоді ж він накидав загальний план роману:

Частина І.

Передмова

І пісня. Нудьга II — Поет

III — Панянка

Частина II

IV пісня. Село

V — Іменини

VI — Двобій

Частина III VII пісня.

Москва VIII — Мандрівка

IX — Велике світло

Однак цей дуже стрункий трьохчастинний план було порушено. Закінчену 18 вересня 1830 року главу «Подорож Онєгіна», восьму за планом, Пушкін згодом вилучив і уривки з неї залучив як додаток до роману. 19 жовтня 1830 року була, за зауваженнями самого Пушкіна, «спалена X пісня» — та декабристська глава, про приналежність до якої зашифрованих строф, що дійшли до нас, досі ідуть суперечки. У романі залишилося вісім глав, і розподіл його на три частини втратив сенс. 5 жовтня 1831 року було написано й включено у восьмий розділ «Лист Онєгіна Тетяні». Внутрішній лад роману знову набув стрункості завдяки дзеркальній композиції, утвореній двома листами й наступними за ними «уроками»: глави III-IV — лист Тетяни й відповідь Онєгіна, глава VIII — лист Онєгіна й «урок» Тетяни. Крім того, восьма глава «зеркальна» щодо першої, що підкреслено просторово (Онєгін повертається в Петербург, але іншим) і біографічно (зовні його захоплення Тетяною нагадує забуті світські «романи»). Усередині «сільських» глав виникає «дзеркальна» симетрія між двома парами: Онєгін — Тетяна й Ленський — Ольга. Нарешті, сон Тетяни виявляється «віщим», пророкуючи сварку Онєгіна з Ленським, дуель і загибель поета, а також виконує роль, якщо можна так сказати, фантастичної чернетки «веселого свята іменин»: паралелі між чудовиськами зі сну й гостями на іменинах занадто очевидні.

«Євгеній Онєгін» — соціально-психологічний роман у віршах. У свій час В. Г. Бєлінський назвав роман «енциклопедією російського життя», маючи на увазі небувалу до того часу в російській літературі широту й багатогранність зображення дійсності в національно значимих її аспектах. В «Євгенії Онєгіні» показані обидві столиці — Петербург і Москва, провінція, а якщо врахувати уривки з подорожі Онєгіна, то й Волга, Астрахань, Кавказ, Крим, Одеса. Зображено й активні частини дворянства (Онєгін, Ленський, по-своєму Тетяна), і гнітюча відстала його переважна більшість (батько і мати Ларіни, дядько Онєгіна, гості на іменинах Тетяни або великосвітська «чернь»). Центральні, другорядні й третьорядні герої діють на найшир-шому історичному й побутовому тлі, створеному автором,

І все-таки в центрі роману стоять герої, що втілюють різні типи «сучасної людини»,— Онєгін, Ленський, Тетяна. Іншими словами, Пушкін вирішував у романі ту проблему, підходами до якої були «Кавказький бранець» і «Цигани». Тільки на відміну від романтичних поем у реалістичному романі проблема вирішується шляхом осмислення характерів у живих зв’язках з найближчим оточенням (суспільна приналежність, виховання, культурні традиції) і з моральними основами життя нації. У результаті «російський європеєць» Онєгін, «російська душею» Тетяна й романтик Ленський «з душею прямо геттин-генською» виявилися типами, характерними для російського суспільного й культурного життя 1820-х років, і одночасно соціально-культурними типами, що відбивають особливості ідейного й духовного життя Росії всього XIX століття.

Не випадково І. Гончаров у статті «Краще пізно, ніж ніколи» (1879), говорячи про героїнь своїх романів, відзначив: «Треба сказати, що в нас, у літературі (та я думаю, і скрізь), особливо два головні жіночі образи постійно з’являються утворах паралельно, як дві протилежності: характер позитивний — пушкінська Ольга й ідеальний — його ж Тетяна. Один — безумовне пасивне вираження епохи, тип, що відли-пається, як віск, у готову панівну форму. Інший — з інстинктами самосвідомості, самобутності, самодіяльності».

Достоєвський назвав обидва образи, Онєгіна й Тетяни, ішраженням глибинних і найбільш важливих явищ російського життя: «Відзначивши тип російського мандрівника, мандрівника до наших днів і в наші дні, перший угадав його геніальним чуттям своїм, з історичною долею його й з величезним значенням його й у нашій прийдешній долі, поруч із ним поставивши тип позитивної й безперечної краси в особі російської жінки, Пушкін, і, звичайно, теж перший з письменників росіян, провів перед нами й в інших творах цього періоду своєї діяльності цілий ряд позитивно прекрасних російських типів…»

Пізніші визнання й оцінки допомагають осмислити суть і робленого Пушкіним у романі у віршах і зрозуміти те, що залишилося практично незрозумілим сучасниками. Декабристи, що прочитали перший розділ, ремствували на те, що центральним героєм Пушкін обрав звичайну людину, а не високого героя.

А, Бестужеву здавалося, що пушкінський роман —- щось начебто на, зразок «Дон Жуана» Байрона й що героєм його повинен бути романтичний тип. Приклади можна множити. Пушкін же у полеміці із сучасними літературними стилями й напрямками створював роман про «сучасну людину».

Онєгін як перша «зайва людина» в російській літературі. В образі Онєгіна Пушкін вивів, новий тип проблемного героя — «героя часу». Його доля, характер» взаємини з людьми визначаються сукупністю обставин дійсності, неабиякими особистими якостями, а також загальнолюдськими проблемами, які йому призначено вирішувати.