roman leva tolstogo vijna j mir v ocinci suchasnikiv pismennika tovstoi lev - Шкільний Всесвіт

В 1869 році Л. Н. Толстой завершив роботу над найбільшим романом — епопеєю «Війна й мир». Сучасники сприйняли книгу по — різному: від бурхливих захватів до цілковитого неприйняття. Багато думок були необ’єктивні, личностны, відчувався дилетантський підхід

Отут потрібний був «рівний художник», який би висловив справжню оцінку «Війни й миру» голосом «влада імущого». Саме це й зробив Іван Сергійович Тургенєв — старший сучасник Толстого й почасти його вчитель Влитературе.

Толстой був незговірливим учнем. Відносини його з Тургенєвим були складними й у житті, і в літературі. Це була дивна ворожнеча й дивна дружба двох великих сучасників, що привертала увагу й спантеличувала біографів. «Жоден письменник, жоден критик не приділяв «Війні й миру» стільки уваги, — відзначає Н. Н. Гусєв, — як друг — недруг Товстого — Тургенєв

Тургенєв читав «Війну й мир» як історичний роман і судив про цей добуток так, як звик судити про добутки цього жанру. «Де отут риси епохи — де фарби історичні? — дивувався Тургенєв. — Фігура Денисова жваво накреслена, але вона була б гарна як візерунок на тлі — а тла — те й ні».

Дивували Тургенєва й міркування, «філософського глави», що зненацька переривали оповідання: «Роман Толстого поганий не тому, що він теж заразився «рассудительством»: цього лиха йому боятися нема чого; він поганий тому, що автор нічого не вивчив, нічого не знає й під іменами Кутузова й Багратіона виводить нам якихось рабськи списаних сучасних генеральчиков». Перше й досить істотне зауваження Тургенєва полягає в тому, що «Війна й мир» недостатньо історичний для історичного роману. «Всі ці маленькі штучки, хитро помічені й по — чудернацьки висловлені, дрібні психологиченкие зауваження. Як все це мізерно на широкому полотні історичного роману».

В історичному романі весь літопис повинна бути «у єдиному зборі». Тим часом у Толстого події 1812 року представлені крупно, а перспектива 1825 року намічена і як би розчинена в психологічних подробицях життя Пьера, Миколи Ростова й Николеньки Болконского. «Як це він упустив з виду весь декабристський елемент, що таку роль грав в 20 — х роках?» — дивувався Тургенєв

Крім того. Тургенєв сприймав «Війну й мир» як російський психологічний роман, що почерпнув багато чого із сучасної діалектичної філософії. «Невже не набридли Толстому, — пише Тургенєв — ці вічні міркування про тім — боягуз, мол, чи я чи ні — вся ця патологія бою?». Те, що Тургенєв називає «вічними міркуваннями», — це саме те, чому він сам віддав данину в «Записках мисливця» («Гамлет Щигровского повіту») і в романі «Рудин».

Що стосується эстетических питань, то вони викликали в Тургенєва ще більше занепокоєння. «І як це все холодно, сухо, як відчувається недолік уяви й наївності в авторі, — як утомливо працює перед читачем одна пам’ять» пам’ять дрібного, випадкового, непотрібного». Тургенєв волів «Козаків» новому історичному роману Толстого, що здавався йому «нещасним продуктом».

Але в той же час Тургенєв нетерпляче чекає продовження роману й уважно читає нового глави. «Але з усім тим — у цьому романі стільки крас першокласних, — визнавався він, — така життєвість, і правда, і свіжість — що не можна не зізнатися, що з появи «Війни й миру» Толстой стала на перше місце між всіма нашими сучасними письменниками. З нетерпінням очікую четвертого тому». Тургенєв не тільки проясняв, він зовсім по — новому ставив історичні й эстетические питання. «Є в цьому романі речі, яких, крім Толстого, нікому в цілій Європі не написати і які збудили в мені озноб і жар захвату».

Тургенєв став читати «Війну й мир» не тільки як історичну хроніку певної епохи або сучасний роман, а як вічну книгу російського життя. «Є цілі десятки сторінок суцільно дивних, першокласних, — зізнається Тургенєв, — все побутове, описове (полювання, катання вночі й т.д.)…»

Інша справа, коли Толстої звертається до філософії. Тургенєв не співчував релігійним ідеям Толстого. Не дивно тому, що він настільки скептично відгукнувся про його філософію: «Лихо, коли автодидакт, так ще в смаку Толстого, візьметься філософствувати».

Міркуючи логічно (адже він був не автодидакт, а професійний філософ з берлінським дипломом), Тургенєв приходив до невтішних висновків. Але він був не тільки філософ, але й великий художник. І коли його безпосереднє сприйняття одержувало «волю», висновки виявлялися іншими: «Толстой справжній гігант між інший літературної братьей, — визнавався Тургенєв, — і робить на мене враження слона у звіринці: недоладно, навіть безглуздо — але величезне і як розумно! Дай Боже йому написати ще двадцять томів!»

У своїх «Літературних спогадах» Тургенєв заявив, що Толстой по силі свого творчого дарування коштує на чолі всього, що з’явилося в європейській літературі з 1840 року. Іншими словами, він зіставляв його ім’я з іменами таких відомих західних письменників, як Бальзак, Флобер, Стендаль.

Тургенєв послав Флоберові перший «трохи слабенький, але зроблений «з ретельністю й любов’ю» переклад «Війни й миру». Флобер був вражений цією книгою. «Спасибі, що ви дали мені можливість прочитати роман Толстого, — написав він Тургенєву. — Це першокласний добуток». Флобер так само, як Тургенєв, не випробовував особливого співчуття до філософських відступів Толстого й навіть із жалем говорив: «Він повторюється й філософствує». Але і його повторення й філософствування здавалися йому важливою рисою самої форми роману, не говорячи вже об нього змісті

Характерно й те, що Флобер прочитав «Війну й мир» як книгу про «природу й людство», відзначаючи при цьому, що тут усюди «видно він сам, автор і росіянин», «Який художник і який психолог! — пише Флобер. — Два перші томи чудові… Часом він нагадує мені Шекспіра».

Полеміка про Толстого не вся була на очах. Частина цього напруженого «розвідки істини» ішла приховано, в особистій переписці. Думка Флобера відбито в його листі до Тургенєва. Це думка Тургенєв повідомила в Ясну Галявину «з дипломатичною точністю». Тургенєв дійсно багато зробив для того, щоб Російська література була вчасно прочитана й оцінена по достоїнству в Європі. Його високий авторитет у літературних колах на Заході допоміг йому із честю й достоїнством виконати ту історичну роль, що він прийняв на себе

Як відзначає Тургенєв, в «Війні й світі» головну цінність представляє саме епічне мистецтво оповідання. «Цей великий добуток овіяний епічним духом; у ньому приватне й громадське життя Росії в перші роки нашого століття відтворений майстерною рукою».

«Війна й мир» складна, тому що в ній представлена національне життя в її історичних і вічних формах, «Перед читачем проходить ціла епоха, багата великими подіями й великими людьми… Розгортається цілий мир з безліччю вихоплених прямо з життя типів., що належать до всіх шарів суспільства».

У відкритому листі до видавця (і читачам) паризької газети Тургенєв характеризував цю книгу в цілому. А в цілому вона представлялася йому родом енциклопедії, що містить у собі універсальне знання Ороссии.

«Граф Толстої — письменник росіянин до мозку костей, — пише Тургенєв, — і ті французькі читачі, кого не відіпхнуть деякі довготи й чудність деяких суджень, будуть вправі сказати, що «Війна й мир» дала їм більше безпосереднє й вірне подання про характер і темперамент російського народу й про російське життя взагалі, чим якби вони прочитали сотні творів по етнографії й історії».

Газетна й журнальна критика 60 — х років з першою появою «Війни й миру» у пресі висловила деякі фундаментальні положення про художню форму цієї книги, про її історичний і эстетическом змісті

Не все сказане тоді ввійшло в історію літератури, не все було однаково коштовним. Час зробив відбір матеріалу. Але й те, що виявилося «відсіяним», зіграло свою роль в історії пізнання художнього миру Толстого. Епоха 60 — х років зажадала «думки народної» у літературі й знайшла «Війну й мир».