roman anatoliya ribakova diti arbata ribakov anatolij - Шкільний Всесвіт

Я хочу написати Твір по книзі Анатолія Рибакова «Діти Арбата» — моєму улюбленому добутку сучасної російської літератури. Роман цей автобіографічний, в образі головного героя Сашка Панкратова чимало від долі самого письменника. Десь Рибаков згадав, що шлях Сашка — це його, Рибакова, шлях, тільки Сашко краще, ніж його прототип. Мене хвилюють події, що происшли в нашій країні в передвоєнний період — «темні плями» нашої історії. І в цьому величезна роль літератури й письменника Анатолія Рибакова, вчастности.

Очевидно, що одне з головних завдань роману «Діти Арбата» — показати, як затверджувався культ Сталіна. Дія роману починається з 1934 року, коли культ цей почав перетворюватися в щось грандіозне й виняткове. Сталін у романі — історичний діяч, що зміг підкорити своїй волі мільйони людей, визначити шлях розвитку величезної країни. Письменник прагнув осягти зовні суперечливу логіку дій тирана. От, приміром, епізод зі стоматологом — один з найбільш живих у сталінських сценах. Прекрасний фахівець проявляє професійну гордість, вирішивши зробити Сталіну пластинчастий протез, незважаючи на те, що високий пацієнт наполягає на бюгельном. Сталін погоджується випробувати новий протез, паплюжити один тільки день, як просить лікар, і визнає, що лікар правий. Визнати визнає й навіть у приклад зразкового відношення до справи ставить, але все — таки розпоряджається зубного лікаря замінити іншим і із кремлівської лікарні звільнити. Чому? Належного страху ні, беззаперечного підпорядкування. Насмілюється заперечувати, а в оточенні потрібні люди інші, що не заперечують, що не міркують, сліпо віддані. Сталін у романі Рибакова глибоко самотній. Він свідомо ставить себе поза людськими відносинами, йому не потрібні друзі й рідні, а тільки виконавці його волі. Виконавці, які будуть згодом замінені іншими, коли відмовляться виконувати його вказівки або загордяться про себе занадто багато.

Прочитавши роман «Діти Арбата», я зрозумів, чому і як відбулися в тридцяті роки трагічні події, краще усвідомив, що Сталін сам очолював і направляв сваволю, знищення безлічі безневинних людей, зрозумів, які спонукання їм керували, як це було страшно. Він змусив мене міркувати. «Діти Арбата », я вважаю, повинен прочитати кожний. Адже книга ця не просто відкриває очі на тяжку реальність недавньої нашої історії, вона розповідає правду про тім часі. Рибалок написав роман про Сталіна й про Сашка Панкратове, тому що в протистоянні цих двох особистостей він побачив головний конфлікт часу. Панкратов — один з головних неісторичних героїв роману — понавартий гарний і чесний людин, що ніколи не надходить проти совісті, їм завжди рухає почуття справедливості. Сашко — людина з яскраво вираженим соціальним темпераментом. Сам по собі такий темперамент може бути й небезпечним. Шарок згадує, як при прийманні в комсомол Сашко відмовився голосувати за нього, коротко кинувши: «Не вірю». Легко представити, як такі люди в атмосфері тридцятих років кидали своє «не вірю» не тільки таким, як Шарок.

Але є в Сашка одна якість, що і робить його уразливим. Мораль для нього — це людська цінність, що коштує вище всього. Він не може, приміром, лжесвідчити проти заступника директора інституту Криворучко, не бажає хитрити, лавірувати, причинятися, приховувати думки й почуття. Сашино справа виник як результат його особистої незалежності, що потім росло, як сніжний кому. Стінгазета — уже антипартійний листок, політична диверсія, організована групою, що обкопалася в інституті, на чолі із Криворучко. Як результат обшук, арешт, жах враженої матері, в’язниця, допити, посилання й довгий хресний шлях по дорогах Сибіру. Шлях духовного становлення особистості, шлях остаточного изживания ілюзій і спроб знайти нову віру. Розлітаються подання Сашка про единомнении як основу суспільства, міф про справедливість насильства більшості над меншостями. Сашко Панкратов сам волею доль потрапив у меншості. Ніна Іванова, що була однокласниця Сашка, спочатку уражена його арештом. Безсумнівний лідер класу, школи, чесний, що вірить у ті ідеали, якими всі вони живуть, — як може він бути ворогом? Непорозуміння, звичайно ж, незабаром розберуться. Але не «розбираються ». І у свідомості Ніни відбуваються зміни, і от вона вже говорить матері Сашка, що, мол, активізація класової боротьби вимагає «особливої чіткості позицій, а Сашко, на жаль, іноді власне розуміння речей і подій ставив вище точки зору колективу». Завжди можна знайти пояснення, чому караючий меч обрушився на іншого, і плекати надію, що він мине тебе. «Він був сильним серед сильних, вирвали його зі звичної обстановки, позбавили середовища, у якій існував, і відразу з’ясувалося, що йому не на що обпертися, сам по собі він ніщо», — так мучається в Мозгове Сашко Панкратов. Але він вистояв, тому що знав — «навіть у цих диких умовах затверджуються вищі людські цінності. Жаль — одне з них». «Людське в людині не вбите й ніколи не буде вбите». Із цією свідомістю зустрічає Сашко грудень 1934 року, коли приходить довгоочікувана пошта, де в одному з листів матері він знаходить приписку Вари. Приписку, до якої Варячи йшла так довго й зрозуміти яку Сашко може теж лише після свого довгого шляху: «Усе ще спереду, чорт візьми, усе ще спереду! У нього є Варячи, тепер він це твердо знає. Є Варячи, є мама, люди навколо, є його думи, його думки. Усе, що робить людини Людиною».

Сашко Панкратов з його покрученою долею викликає в мені біль за все покоління молодих людей, долі яких також були зламані сталінськими репресіями. Роман А. Рибакова дав мені їжу для міркувань про час, історію, психологію суспільства, долях того покоління, що у центрі уваги письменника. Автор дав нам ці два уроки — урок історії й урок моральності. Головна думка роману — треба жити так, щоб історія й моральність були невіддільні

Прочитавши роман Анатолія Рибакова «Діти Арбата», я усвідомив, що лише правда виховує людей мужніх, відданих і чесних. І це — головний моральний урок, що випливає для мене із книги Анатолія Рибакова