Олександр Іванович Куприн — визнаний майстер короткої розповіді, автор чудових повістей. Він створив широка, різноманітну картина російського життя кінця ХIХ і початку ХХ століть. Із властивим йому високим художнім смаком, прекрасною мовою, тонким розумінням психології своїх героїв пише Куприн олюбви.

Мабуть, самою поетичною річчю Куприна став «Гранатовий браслет» — прекрасна розповідь про нерозділену велику любов, любов, «яка повторюється тільки один раз у тисячу років».

У розповіді «Гранатовий браслет» Куприн створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які несуть у собі весь ідейний зміст розповіді

«У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря» — початок розповіді можна назвати першим символом. Опис похмурої, сирий, у цілому дуже поганої погоди, а потім її раптова зміна в кращу сторону, має величезне значення. Якщо під «молодиком» розуміти головну героїню розповіді Віру Миколаївну Шеину, дружину проводиря дворянства, а під погодою все її життя, то виходить сіра, але цілком реальна картина. «Але до початку вересня погода раптом різко й зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі, безхмарні дні, так ясні, сонячні й теплі, яких не було навіть у липні.» Ця зміна і є та сама піднесена й фатальна любов, про яку мова йде врассказе.

Наступним символом варто назвати княгиню Віру Миколаївну. Куприн описує її як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню: «…Віра пішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодною особою, прекрасними, хоча досить більшими руками, яку можна бачити на стародавніх мініатюрах.» Віра Миколаївна, шляхетна, дивна жінка, символізує людини, гідного справжньої, «святої» любові

Чимале значення відводить Куприн «гладкому, високому, срібному старцеві» — генералові Аносову. Саме йому представлене завдання змусити Віру Миколаївну поставитися до любові таємничого Г. С.Ж. більш серйозно. Своїми міркуваннями про любов генерал сприяє тому, щоб його внучка могла з різних сторін подивитися на своє власне життя з Василем Львовичем. Йому належать пророчі слова: «…може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше нездатні чоловіки.»

Генерал Аносов символізує мудре старше покоління. Автором йому довірено зробити дуже важливий, що має величезне значення в цій розповіді висновок: у природі щира, свята любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою впевненість Вірі Миколаївні

Причиною швидкої розв’язки історії, що тривала більше восьми років, став подарунок на день народження Вірі Миколаївні. У ролі цього подарунка виступив новий символ тої самої любові, у яку вірив генерал Аносов, і про яку мріє кожна жінка, — гранатовий браслет. Він коштовний Желткову тим, що його носила його «покійна матінка», крім того, стародавній браслет має свою історію: по сімейному переказі він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінкам, що носять, і охороняє від насильницької смерті… І Віра Миколаївна справді зненацька пророкує: «Я знаю, що ця людина вб’є себе.» Куприн порівнює п’ять гранатів браслета з «п’ятьома червоними, кривавими вогнями», а княгиня, задивившись на браслет, із тривогою викликує: «Точно кров!»

Любов, що символізує браслет, не підкоряється ніяким законам і правилам. Вона може йти всупереч всім підвалинам суспільства: Жовтків — тільки дрібний бідний чиновник, а Віра Миколаївна — княгиня. Але ця обставина не бентежить його, він як і раніше любить її, усвідомлюючи тільки в тім, що ніщо, навіть смерть, не змусить затихнути його прекрасне почуття: «…Ваш до смерті й після смерті покірний слуга.»

На жаль, значення браслета Віра Миколаївна зрозуміла занадто пізно. Її долає занепокоєння. «І всієї її думки були прикуті до тої невідомої людини, який вона ніколи не бачила й навряд чи побачить, до цього смішного «Пе Пе Ж». Княгиня знову й знову згадує слова генерала Аносова й мучається найтяжким для неї питанням, що це було: любов або сумашествие?

Останній лист Желткова ставить усе на свої місця. Він любить. Любить безнадійно, жагуче і йде у своїй любові до кінця. Він приймає своє почуття як божий дарунок, як велике щастя: «Я не винуватий, Віра Миколаївна, що Богові було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до Вас.» Він не проклинає долю, а йде з життя, іде з великою любов’ю в серце, несучи її із собою й говорячи улюбленої: «Так святиться ім’я Твоє!»

И залишається людям тільки символ цієї прекрасної любові гарної людини — гранатовий браслет…

«Людина прийшла в мир для безмірної волі творчості й щастя» ці слова з купринского нарису можна бути б взяти епіграфом до всієї його творчості. Великий жизнелюбец, він вірив, що життя стане краще, і мріяв, що прийде час, коли всі люди будуть щасливі. Мрія про щастя, мрія про прекрасну любов — ці теми вічні для творчості