ridne slovo prishvina prishvin - Шкільний Всесвіт

М. М. Пришвін залишив нам у спадщину масу розповідей, повістей, нарисів про природу. Поглядом письменника, людини з відкритою й гордою душею, об’єднані всі ці добутки. У казці — були М. М. Пришвіна «Комора сонця» яскраво сформульована любов автора до природи й людини

Початок цього добутку походить на казку: «В одному селі, біля Блудова болота, у районі міста Переяславль — Залесского, осиротіли двоє дітей». З найперших рядків ми входимо в чарівний мир, де все живе взаємозалежно. Перед нами Настя й Митраша. «Настя була як золота курочка на високих ніжках. Волосся відливали золотом, ластовиння по всій особі були великі, як золоті монетки». Митраша був маленький, але щільний, «мужичок у мішечку», посміхаючись, називали його між собою вчителі вшколе.

Селянське господарство дісталося дітям після смерті батька й матері: це хата пятистенная, корова Світанок, телушка Дочка, золотий півень Петя й порося Хрін. Діти піклувалися про всіх живих істот. Настя займалася жіночими домашніми справами: «з лозинкою в руці виганяла вона своя улюблена череда, растопляла пекти, чистила картоплю, заправляла обід і так клопотала по господарству до ночі». На Митраше лежало все чоловіче господарство й суспільна справа. «Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи». Так діти жили дружно, не знаючи прикростей і лих

От якось раз вирішили вони піти в ліс за журавлиною. «Кисла й дуже корисна для здоров’я ягода журавлина росте в болотах улітку, а збирають її пізньої восени». Хлопці знають, що є таке місце, називається воно палестинка, — вона «вся червона, як кров, від однієї тільки журавлини».

Зібравшись піти в ліс, беруть вони із собою саме необхідне. Настя поклала в кошик хліба, картоплі, пляшку молока. Митраша взяв сокиру, двоствольну «тулку», сумку з компасом. Навіщо ж йому компас? Адже в лісі можна орієнтуватися по сонцю, як це робили сільські старожили. «Мужичок у мішечку» добре пам’ятає батьківські слова: «У лісі ця стрілка тобі доголи матері:…небо закриється хмарами й по сонцю в лісі ти орієнтуватися не зможеш, підеш навмання — помилишся, заблудишся…».

Діти не знають, що їм має бути зштовхнутися із природною стихією й навіч побачити Блудово болото. От, пройшовши полпути, Настя й Митраша сіли відпочити. «Було зовсім тихо в природі, і діти до того минулого тихі, що тетерев Косач не звернув на них ніякої уваги». Про Блудовом болото ходила легенда, що «років двісті тому назад вітер — сівач приніс два насіннячка: насіння сосни й насіння їли. Обидва насіннячка лягли в одну ямку біля великого плоского каменю…» З тих пор ялина й сосна ростуть разом. І вітер іноді качає ці дерева. І тоді ялина й сосна стогнуть на всі Блудово болото, немов живі істоти… От діти відпочили й вирішили йти далі.

Але не отут — те була! «Досить широка болотна стежка розходилася вилкою». Що робити? Митраша пішов по слабенькій стежці, а Настенька — по щільній. Раптом рвонув вітер, і сосна і ялина, натискаючи один на одного, по черзі застогнали, як би підтримуючи суперечка брата й сестри. «Серед звуків стогону, рычанья, бурчання, виючи в цей ранок у дерев іноді виходило так, начебто десь гірко плакав у лісі загублена або покинута дитина». Навіть вовк у цей час виліз зі свого лігвища: «Він став над завалом, підняв голову, поставив єдине вухо на вітер, випрямив половину хвоста й завив».

Казка — Минуле М. М. Пришвіна, як і годиться казці, закінчується добре. Митраша через свою впертість виявився на Блудовом болоті. У боротьбі за життя йому допоміг собака Травичка. Ну а Настя, захоплена збором ягід, на якийсь час забула про брата, «ледве пересуває за собою кошик, вся мокра й брудна, колишня золота курочка на високих ніжках».

Голодний Митраша й утомлена Настя зустрілися вже надвечір. Вони продовжили свій шлях разом, як уже двісті років «живуть» на Блудовом болоті ялина й сосна

Краса природи, її богатый мир розкриваються в добутках П. Бажова, А. Кольцова, И. Тургенєва, И. Нікітіна, К. Паустовского. Якщо у творчості письменників XIX в. ми бачимо гармонію, що порули не, людини й природи, то у творчості М. Пришвіна вже з’являються тривожні ноти

Пришвін тривожить читача питаннями: навіщо живеш, що залишиш після себе? Щоб відповісти на ці питання, треба пройти разом з письменником довгий шлях моральних шукань, знайти «ключ до власної душі». «Лісова капель» — книга про самітність, любов, стражданні, про безмірність болю, що накопичується в душі людини. Прозаїчні мініатюри, що ввійшли в цей збірник, незвичайно поетичні, наповнені влучними спостереженнями, точними описами природи. Читаючи їх, ми випробовуємо почуття замилування, бажання їх зберегти, зберегти, щоб кожний міг насолодитися й принадністю «неодягненої весни», і дзенькотом «лісової капелі», і зачаруванням «горіхових димків».

Вершина поетичної творчості письменника — «Ока землі». Розділена на три частини («Дорога до друга», «Роздуму», «Дзеркало людини»), вона представляє зроблений утвір художньої, філософської й наукової думки Пришвіна. «Ока землі» — це шлях людини до «душ всіх і кожному окремо» через свій власний досвід життя

Багато чого нам відкривається в перший раз, багато чого виявляється дорог і співзвучним, оживають листи, що мовчали ніколи, і трави, і сам ліс, зі своїми папоротями й мохами, болотами й лісовими галявинами, зозулями й комарами. Художник, незвичайно щедро наділений даруванням і любов’ю до людей, стає радісним творцем загального життя. Будь — яка фраза, навіть усяке слово в Пришвіна, як у поезії, має більше значеннєве навантаження. Це така мудра поезія в прозі. У ній немає повчань, але є схоже, незайманий пристрасть до всьому, і до людини насамперед: ти голодний — я тебе нагодую, ти самотній — я тебе полюблюся

«Ніде у світі немає такої чудової мови, як росіянин, — писав Пришвін. — От візьми, наприклад, слово «батьківщина». Скільки слів з тим же коренем: батьківщина, рід, родичі, рідний, джерело, джерельце, родинний, родинне увага…».

Творчість Пришвіна — це як що знову народжується, заново почутий нами дзенькіт, що йде зараз усе ширше й вільніше. Слово Пришвіна лунає усе голосніше й оглушливіше.

Я думаю, що, читаючи Пришвіна, сучасна людина переживає, теплішає його серце, і відтає його заколотна душа. Твір Пришвіна надзвичайно сучасні, особливо в драматичні мінути нашого життя, на переломі епох і століть