revolyuciyeyu mobilizovanij i poklikanij mayakovskij volodimir - Шкільний Всесвіт

Навряд чи є хоч один великий російський поет, що не замислювався б про мету творчості, про своє місце в житті країни, народу. Кожному серйозному російському поетові було важливо, щоб його затребувало час

З іншого боку — переломна епоха в історії неминуче повинна була породити свого поета. Цим поетом і став Володимир Маяковський

Але не відразу й не швидко визначив він місце своєї поезії в житті сучасного суспільства. Замислюючись про гадану марність поета серед повсякденних турбот людей, Маяковський доходить висновку, що поет — це зірка, що запалюється, і її світло служить моральним орієнтиром людям

Внутрішньо переконаний у необхідності поетичного слова для людської душі, Маяковський бачить місію поета в тім, щоб убрати в себе весь біль мільйонів страждаючих і самотніх людей і розповісти про неї миру

Як і для Н. Некрасова, поет у В. Маяковського в першу чергу є громадянином, що глибоко страждає за свій народ. Але в той же час поет перебуває в дуже складних відносинах з юрбою, у ній є й ті, з кого виростуть майбутні обивателі

Першу частину цієї юрби Маяковський постійно дражнить. До неї звернені зухвалі назви віршів, якось: «Нате!», «Вам!», «Нічого не розуміють…». Юрба і є юрба, але не можна це поняття плутати з поняттям народу, заради щастя якого В. Маяковський і лає юрбу

В автобіографії «Я сам» Маяковський пише, що питання приймати або не приймати революцію для нього не стояв, тому що революція — це втілення мрії народу про відновлення миру. Новому миру потрібно нове мистецтво, і Маяковський це розуміє

В. Маяковський уже не сумнівається в тім, що його мистецтво потрібно народу, що воно необхідно країні. Поет, на думку Маяковського, виконує велику й відповідальну справу, тобто управляє серцями й розумами людей на одному великому кораблі, називаному країною

Вірші зігрівають душу, тому не випадково справжню поезію порівнюють зі світилом, що здавна вважалося символом життя на землі, без якого не було б ні тепла, ні світла

Свої міркування про поетичну працю Маяковський продовжує у вірші «Розмова з фінінспектором про поезію». Це жартівливий, але жагучий монолог, де Маяковський люто відстоює свою точку зору. Він показує поета трудівником, для якого поезія — це нелегкої, кропіткої, потребуючої найвищої майстерності й найвищий кваліфікації праця:

Поезія —

Той же видобуток радію

У грам видобуток,

У рік праці

Переводиш

Єдиного слова заради

Тисячі тонн

Словесної руди

З іншого боку, справа поета — робота на революцію. В. Маяковський переконаний, що цей грандіозний момент історії необхідно ввічнити. Але разом з тим він уважає, що він зобов’язаний писати про усім, що бачить навколо себе, про усім, що хвилює й мучить його.

Тому його вірші, пройшовши через призму часу, не знецінилися, вони дороги нам і сьогодні. Всією своєю творчістю В. Маяковський довела, що високе призначення поезії в тім, щоб робити мир світлим і святковим