revolyuciya viyavlyaye visotu lyudskoi prirodi j vinishhuvannya duxovnix cinnostej berdyayev pasternak boris - Шкільний Всесвіт

В 1917 р. у Росії відбулася Велика Жовтнева революція, що перевернуло життя всього народу й країни: установилася радянська влада. Письменники, учені, мислителі, інтелігенція по — різному сприйняли цю подію: хтось прийняв революцію, хтось її не прийняв, навіть емігрував із країни

Основною темою роману «Доктор Живаго» є тема людини в революції. При читанні цього роману революція відкривається з нової, дуже важливої сторони: з позиції прав особистості, прав кожної людини. Чим же відрізняється показ революції й Громадянської війни в романі «Доктор Живаго»? Це оповідання очами людини, що не хоче втручатися в братовбивчу війну, якому далека жорстокість, що хоче жити з родиною, любити, бути улюбленим, лікувати людей, писати вірші

«… Якщо тільки можна, Авва Отче,

Чашу цю мимо пронеси».

Так писав доктор Юрій Андрійович Живаго — головний герой роману — в одному з віршів, виражаючи своє відношення до революції й війни. Юрій Андрійович — син мільйонера, що розорився, що покончили із собою. Мати рано вмерла, виховувався в дядька. У Живаго було дворянське почуття рівності з усіма живучими. Життя Юрія Живаго складається, загалом, щасливо: у нього прекрасна дружина Тоня, син, улюблена робота, він пише вірші. Всі, здається, прекрасно. Але неминуче уривається війна. Юрій Живаго їде на фронт

Перша світова війна — переддень і джерело подій ще більш кривавих, страшних, переломних. Героїня роману Лара вважає, що війна «була войною всього, всіх наступних донині осягають наше покоління нещасть». Цю думку автор підтверджує долею багатьох героїв. Про один більшовика, Тарасюке, майстру золоті руки розповідають: «Т же саме трапилося з ним і на війні. Вивчив її як усяке ремесло… Усяка справа в нього пристрастю, полюбив і військове. Бачить, зброя — це сила, виводить його. Самому схотілося стати силою. Збройна людина — це вже не просто людина. За старих часів такі йшли зі стрільців у розбійники. Відніми в нього гвинтівку тепер спробуй». Дуже характерна доля червоного партизана Памфіла Палых. Він відкрито зізнається Юрію Андрійовичу Живаго: «Багато я вашого брата у витрату пустив, багато на мені крові панської, офіцерської, і хоч би що. Числа, ім’я не пам’ятаю, вся водою розтеклася. Оголец у мене один з голови нейдет. Огольца я одного стукнув, забути не можу. За що я парубійка поизбил? Розсмішив, вморив він мене. Зі сміху застрелив, сдуру. Нізащо». Це було ще до Жовтневої революції. І адже Памфіл теж починає зі світової війни. Але, видно, жорстокість не для всіх проходить даром, страшна доля Памфіла Палых. Почуваючи каяття за зроблене, він потихеньку божеволіє. Нарешті, збожеволівши, убиває всю свою родину, що любив безмірно.

Юрій Андрійович Живаго, як і мільйони інших людей, не зі своєї волі виявився залученим у стихійну революцію й Громадянську війну. Живаго — це особистість, як би створена для того, щоб сприймати епоху, анітрошки в неї не втручаючись

Росія тої пори для Живаго — це мир, повний протиріч і подвійності. Але Живаго любить свою країну такий, яка вона є. Він любить життя. Він, звичайно, намагається зрозуміти происходящее в країні, але сприймає все це як щось не залежне від волі людини. Почуває, чує, але не осмислює логічно.

Революцію Живаго прийняв як неминуче. Вона утягнула людей у свій вир. І доктор Живаго, немов піщина, був захоплений цією бурою й змушений підкорятися стихії

Нейтральність Живаго під час війни продиктована його професією. Він лікар, його справа — рятувати людей незалежно від того, до якого табору вони належать. А тому він служить і білим, і червоним. Єдиний вольовий учинок Юрія Андрійовича — його втеча з партизанського загону, втеча до Ларе — виявляється можливим завдяки вдалому збігу обставин. Життя й природа захищають їм і будують їх любов

Юрій Андрійович Живаго був з тих творчо обдарованих людей, яким у ході цих страшних подій удалося залишитися вірним своєму вихованню. Не відмовляючись від професії лікаря, Живаго займається наукою й літературою. Але у вирі подій втрачає можливість жити повним, натхненним, самостійним життям. Його друзі пристосовуються, зберігають зовнішню інтелігентність і навіть пишаються цим. А Живаго поступово опускається, хворіє, рано вмирає. Незадовго до смерті він доходить висновку, що душу й нерви не можна постійно насилувати безкарно. І свою хворобу він пояснює криводушністю: «Не можна без наслідку для здоров’я день у день проявляти себе огидно тому, що почуваєш; розпинатися перед тим, чого не любиш, радуватися тому, що приносить тобі нещастя».

Міркування й міркування про революцію в романі доводять, що це не «свято пригноблених», а тяжка й кривава смуга в історії Росії. Сьогодні, через багато десятиліть, важко вже сказати, що ж дала революція, в ім’я чого лилася кров. Імовірно, вона була неминуча, іншого країні не було дано. Чи не тому в день Жовтневого перевороту багато інтелігентів сприйняли її захоплено, як вихід з миру неправди й дармоїдства, розпусти й лицемірства. Тесть Юрія Андрійовича говорить: «Пам’ятаєш ніч, коли ти приніс листок з першими деклараціями… Це було нечувано беззастережно. Ця прямолінійність скоряла. Але такі речі живуть у первісній чистоті тільки в головах творців і тільки в перший день проголошення. Єзуїтство політики на інший же день вивертає їх навиворіт. Ця філософія далека мені, ця влада проти нас. У мене не запитували згоди на це ламання».

Пастернак у романі «Доктор Живаго» показав долю творчої інтелігенції, по якій революція нанесла свій перший удар; виразив у романі своє відношення до всього що відбувається. Один з його віршів ліричного зошита доктори Живаго ясно розкриває головну думку роману: цей вірш «Гамлет»:

Гул затих. Я вийшов на підмостки

Прислонясь до дверного косяка,

Я ловлю в далекому відгомоні,

Що трапиться на моєму століттю

На мене наставлений сутінок ночі

Тысячью біноклів на осі

Якщо тільки можна, Aввa Отче,

Чашу цю мимо пронесися

Я люблю твій задум упертий

И грати згодний ця роль

Але зараз іде інша драма,

И цього разу мене звільни

Але продуманий розпорядок дій,

И невідворотний кінець шляху,

Я один, все тоне у фарисействі,

Життя пройти — не поле перейти