23 - Шкільний Всесвіт

21

Словаре» Брокгауза і Єфрона), на жаль, не підтверджуються прямо іншими документальними матеріалами та нашими роз­рахунками, заснованими на сучасному досвіді роботи Інститу­ту біографічних досліджень НБУВ. Йдеться, очевидно, про кількість карток із посиланнями на джерела, яких могло бути зібрано по декілька на одну особу. Та хоч би як, первісний кон­цептуальний задум словника був грандіозним. За своїм обся­гом, характером подання матеріалу та демократичною, народо­знавчою ідейною спрямованістю він мав би відповідати кра­щим європейським зразкам тієї доби і, безперечно, за умов реа­лізації вивів би вітчизняну гуманітаристику на принципово новий рівень, забезпечивши її надійним історико-біографічним підґрунтям. Після його появи замовчування імен українських діячів, не лише першорядних, а й порівняно мало відомих, регіонального, місцевого значення, було б неможливим.

У 20-і рр. ХХ ст. було зроблено й інші помітні кроки на шляху формування систематизованих національних біобібліо-графічних ресурсів. Українським науковим інститутом книго­знавства двома випусками опубліковано частину напрацьова­них П. М. Поповим «Матеріалів до словника українських гра­верів» (К., 1926 та 1927) [1, с. 119, 218]. До 10-річчя Жовтневої революції О. Лейтесом та М. Яшеком підготовлено довідник «Десять років української літератури. 1917—27» (Х., 1928), у якому авторами-упорядниками було здійснено серйозну спробу розкрити широкий діапазон персоналій українських письмен­ників новітньої доби6.

Значно меншу увагу, певно тому, що історико-партійна тематика радянського часу набила оскомину, нині приділяють іншому, але на наш погляд, не менш показовому досвідові ши­рокомасштабних історико-біографічних пошуків 20-х рр. ми­нулого століття – діяльності т. зв. «Істпартів» – української частини «Комісії для збирання і вивчення матеріалів з історії Жовтневої революції та історії Російської комуністичної пар-

6 Нині в Інституті біографічних досліджень НБУВ С. М. Ляшко підготовлене оригінальне дослідження цього видання: Біобібліографічний покажчик «Десять років української літератури (1917-1927)» А. Лейтеса і М. Ящека як джерело української біографістики // Ляшко С. Біографічна довідкова справа в Україні (60-ті рр. ХІХ-40-і рр. XX ст.): Нариси історії. — Запоріжжя: Дике поле, 2006. — С. 53-71.

22

Тії», створеної у 1921 р. у Харкові, а також її численних місце­вих органів, формуванню ними змістовних інформаційних баз про діячів революційного руху (починаючи від середини ХІХ ст.), підготовці матеріалів до великого біографічного слов­ника (з середини 20-х рр. – всесоюзного проекту). Зібраний українським Істпартом упродовж десятиліття певної свободи історичних студій величезний масив біографічної інформації лише незначною частиною був опублікований на сторінках журналу «Літопис революції», у регіональних збірниках, у перших випусках започаткованого виданням у 1927 р. біобіб-ліографічного словника «Деятели революционного движения в России», який було задумано як меморіал великої когорти ак­тивних учасників визвольного руху в колишній царській Росії. З висоти історичного досвіду сучасної доби та робота, на наше глибоке переконання, безперечно заслуговує на інтеграцію до методичного та джерельного арсеналу новітньої української національної біографістики.

На жаль, у наступний період, з початком масових політич­них репресій і до середини 50-х рр. практика видання довідко­во-біографічної літератури у центральних видавництвах СРСР вимушено звузила кількість вміщуваних персоналій (у союз­них республіках – до самого мінімуму). Проблематика біогра­фічних словників і довідників змістилася у найнейтральніші з політичного погляду площини – висвітлення діяльності вида­тних учених у галузі природничих і технічних наук, «прогре­сивних» письменників минулого, революційних демократів. Інформація про ширше коло діячів української історії та куль­тури, особливо учасників національного руху, стала з ідеологі­чних міркувань по суті закритою, утаємниченою. Її ресурси продовжували формуватися тепер вже у надрах каральних установ, партійних і державних органів, і лише в наш час знову стають надбанням дослідників і широкої громадськості. Про ґрунтовну монографічну розробку біографічної проблематики за таких умов взагалі не йшлося.

У час сталінських гонінь проти української культури осно­вними осередками систематичної праці зі збору й опрацювання біобібліографічних матеріалів стали інституції, створені вче­ними Західної України та на еміграції. Їхній досвід практичної роботи теж мав велике значення для формування світогляд-

23

Них, ідейних, методичних засад сучасної української біографі-стики, зокрема – словниково-довідкової. Основним досягнен­ням на цій ниві за межами радянської України у 30-і рр. стало видання підготовленої головним чином зусиллями НТШ львів­сько-коломийської «Української Загальної Енциклопедії», що містила найдокладніше на той час зведення стислих біографіч­них даних про вітчизняних діячів історії та культури [18]7.