Словаре» Брокгауза і Єфрона), на жаль, не підтверджуються прямо іншими документальними матеріалами та нашими розрахунками, заснованими на сучасному досвіді роботи Інституту біографічних досліджень НБУВ. Йдеться, очевидно, про кількість карток із посиланнями на джерела, яких могло бути зібрано по декілька на одну особу. Та хоч би як, первісний концептуальний задум словника був грандіозним. За своїм обсягом, характером подання матеріалу та демократичною, народознавчою ідейною спрямованістю він мав би відповідати кращим європейським зразкам тієї доби і, безперечно, за умов реалізації вивів би вітчизняну гуманітаристику на принципово новий рівень, забезпечивши її надійним історико-біографічним підґрунтям. Після його появи замовчування імен українських діячів, не лише першорядних, а й порівняно мало відомих, регіонального, місцевого значення, було б неможливим.

У 20-і рр. ХХ ст. було зроблено й інші помітні кроки на шляху формування систематизованих національних біобібліо-графічних ресурсів. Українським науковим інститутом книгознавства двома випусками опубліковано частину напрацьованих П. М. Поповим «Матеріалів до словника українських граверів» (К., 1926 та 1927) [1, с. 119, 218]. До 10-річчя Жовтневої революції О. Лейтесом та М. Яшеком підготовлено довідник «Десять років української літератури. 1917—27» (Х., 1928), у якому авторами-упорядниками було здійснено серйозну спробу розкрити широкий діапазон персоналій українських письменників новітньої доби6.

Значно меншу увагу, певно тому, що історико-партійна тематика радянського часу набила оскомину, нині приділяють іншому, але на наш погляд, не менш показовому досвідові широкомасштабних історико-біографічних пошуків 20-х рр. минулого століття – діяльності т. зв. «Істпартів» – української частини «Комісії для збирання і вивчення матеріалів з історії Жовтневої революції та історії Російської комуністичної пар-

6 Нині в Інституті біографічних досліджень НБУВ С. М. Ляшко підготовлене оригінальне дослідження цього видання: Біобібліографічний покажчик «Десять років української літератури (1917-1927)» А. Лейтеса і М. Ящека як джерело української біографістики // Ляшко С. Біографічна довідкова справа в Україні (60-ті рр. ХІХ-40-і рр. XX ст.): Нариси історії. — Запоріжжя: Дике поле, 2006. — С. 53-71.

Тії», створеної у 1921 р. у Харкові, а також її численних місцевих органів, формуванню ними змістовних інформаційних баз про діячів революційного руху (починаючи від середини ХІХ ст.), підготовці матеріалів до великого біографічного словника (з середини 20-х рр. – всесоюзного проекту). Зібраний українським Істпартом упродовж десятиліття певної свободи історичних студій величезний масив біографічної інформації лише незначною частиною був опублікований на сторінках журналу «Літопис революції», у регіональних збірниках, у перших випусках започаткованого виданням у 1927 р. біобіб-ліографічного словника «Деятели революционного движения в России», який було задумано як меморіал великої когорти активних учасників визвольного руху в колишній царській Росії. З висоти історичного досвіду сучасної доби та робота, на наше глибоке переконання, безперечно заслуговує на інтеграцію до методичного та джерельного арсеналу новітньої української національної біографістики.

На жаль, у наступний період, з початком масових політичних репресій і до середини 50-х рр. практика видання довідково-біографічної літератури у центральних видавництвах СРСР вимушено звузила кількість вміщуваних персоналій (у союзних республіках – до самого мінімуму). Проблематика біографічних словників і довідників змістилася у найнейтральніші з політичного погляду площини – висвітлення діяльності видатних учених у галузі природничих і технічних наук, «прогресивних» письменників минулого, революційних демократів. Інформація про ширше коло діячів української історії та культури, особливо учасників національного руху, стала з ідеологічних міркувань по суті закритою, утаємниченою. Її ресурси продовжували формуватися тепер вже у надрах каральних установ, партійних і державних органів, і лише в наш час знову стають надбанням дослідників і широкої громадськості. Про ґрунтовну монографічну розробку біографічної проблематики за таких умов взагалі не йшлося.

У час сталінських гонінь проти української культури основними осередками систематичної праці зі збору й опрацювання біобібліографічних матеріалів стали інституції, створені вченими Західної України та на еміграції. Їхній досвід практичної роботи теж мав велике значення для формування світогляд-

Них, ідейних, методичних засад сучасної української біографі-стики, зокрема – словниково-довідкової. Основним досягненням на цій ниві за межами радянської України у 30-і рр. стало видання підготовленої головним чином зусиллями НТШ львівсько-коломийської «Української Загальної Енциклопедії», що містила найдокладніше на той час зведення стислих біографічних даних про вітчизняних діячів історії та культури [18]7.