23 - Шкільний Всесвіт

На загал, польська біографіка повною мірою відображає прагнення поляків попри всі історичні обставини уявити себе цілісністю, створити колективний портрет народу. На жаль, не зважаючи на всю важливість для українських біографістів, польський біографічний досвід відомий у нас переважно лише спеціалістам та нечисленним представникам гуманітарної ін­телігенції. Тож він не має в Україні такого ні прямого, ні опо­середкованого впливу, як російський. Польські біографічні видання на українському книжковому ринку практично відсу­тні, їхня потенційна читацька аудиторія обмежується голов­ним чином представниками нечисленної в сучасній Україні польської етнічної спільноти та професійними дослідниками.

17

Проте, досвід польської біографіки цінний для України на­самперед ще й тим, що засвідчує, наскільки історико-біогра­фічна інформація здатна відігравати справді національно-мобілізуючу роль, психологічно, зразками самовідданості та героїзму, допомагати формувати національну свідомість, консо­лідувати націю за дуже несприятливих політичних обставин, зміцнювати уявлення про нерозривну єдність усіх регіонів бать­ківщини, долати болючі комплекси, пов’язані з трагічними по­разками, втратою національної державності, іноземним понево­ленням, згуртовувати для вирішення проблем доленосної ваги.

Подібні ідеологічні, суспільно-політичні та культурні за­вдання, історично значно складніші, багатовимірніші та відпо-відальніші, ніж у народів із усталеною національною держав­ністю, розвинутим національним життям, сформованим ши­роким діапазоном професійної науки та культури, від самих своїх витоків виконувала біографіка і в Україні. Історичні умо­ви визначили її розвиток не лише як галузі гуманітарного знання та чинника культурного й інтелектуального розвитку людини, але як важливого явища суспільно-політичного жит­тя, пов’язаного з самою серцевиною національного самоусві­домлення, боротьбою за національне самоствердження. Пока­зово, що однією з основоположних підвалин українського на-ціотворчого міфу (без якого не може існувати жодна нація) є трагізм людської долі Великого Кобзаря та його жертовне слу­жіння Україні, на яких постала національна свідомість кіль­кох поколінь українців. Віддзеркалюючись у долях інших на­ших великих співвітчизників, це створило ситуацію, коли життєпис набув в українській культурі значення більшого, ніж просто опис життєвого шляху – відчутно сакралізованого змі­сту. Людські трагедії мільйонів українців у ХХ ст. ще більше посилили таке героїко-трагічне розуміння, загалом притаман­не українському національному світосприйняттю.

Романтико-героїчна парадигма української біографіки бере початок від самих витоків українського Національного відро­дження. В центрі уваги дослідників першої половини — середи­ни ХІХ ст. – Дмитра Бантиша-Каменського, Миколи Маркеви­ча, Михайла Максимовича, Іван Срезневського, Осипа Бодянсь-кого, а згодом Володимира Антоновича – закономірно були майже винятково постаті найвизначніших борців проти інозе­много поневолення – гетьманів, полководців, героїчних коза­цьких ватажків, ієрархів православної церкви, непримирен-18

Них письменників-полемістів, імена яких стали на той час зна­меном невмирущості національного духу.

Але вже у другій половині—наприкінці ХІХ ст. розвиток національної свідомості та виразно демократична, народниць­ка зорієнтованість української національної ідеї, що формува­лася на той час, утвердження загального народознавчого спря­мування української гуманітарної науки, стимулювали стрім­ке зростання інтересу дослідників до неординарних постатей із усіх без винятку щаблів суспільної ієрархії, до особи, незалеж­но від її походження та соціального стану, інтересу, що визна­чався лише визнанням особистого внеску певної людини в істо­рію та культуру України. Це зумовило формування досить ши­рокого дослідницького діапазону української біографіки, в поле зору якої потрапили вже сотні та тисячі імен співвітчиз­ників: діячі суспільно-політичного і національно-визвольного рухів, культури, літератури та мистецтва, освіти, науки і тех­ніки, господарства. Від останніх десятиліть ХІХ ст. українська історична та літературна біографіка впевнено розвивалася як багатожанровий (короткі біографічні розвідки, науково-попу­лярні історико-біографічні та літературні нариси, наукові статті, матеріали до біографій, публікації документів), різно­манітний за проблемно-тематичним спрямуванням потік пуб­лікацій. В умовах гонінь проти української культури він мав значний громадський розголос, став важливим явищем суспі­льного життя. Можемо з певністю стверджувати, що демокра­тичні світоглядні парадигми української національної біогра-фіки загалом утвердилися саме у той час, хоча буремне ХХ ст. і внесло до них свої корективи.

Поступово, не без впливу тогочасної російської словникової біографістики, вже досить потужної на той час своїми надбан­нями та досвідом, а також досягнень західноєвропейської нау­ки та видавничої справи, в середовищі українських гуманітарі­їв викристалізувалася ідея широкого збору та систематизації біографічних матеріалів і формування таким чином загально­національного ресурсу біографічної інформації, покликаного всебічно розкрити історико-культурний потенціал української нації, основні віхи її поступу. Він мав бути втілений у тематич­них, галузевих, регіональних словниках і довідниках, нареш­ті, як у всіх розвинених націй, – у великому національному біографічному словникові.