23 - Шкільний Всесвіт

Загалом слід зазначити, що в історичному та сучасному розвиткові російської біографіки, її світоглядних, ідейних за­садах, є чимало такого, що потребує від українських дослідни­ків якомога глибшого вивчення задля врахування всього її по­зитивного (і негативного також) досвіду в ім’я піднесення вла­сної, української біографіки як важливої складової нашої на­ціональної гуманітарної науки та культури.

Та зрозуміло, жодним чином не можна залишатися осто­ронь того, що російська книжкова (а в останні роки й елект­ронна також) біографіка від початку за своєю тематикою і об­сягами тиражів розрахована зокрема й на зарубіжжя, насам­перед, на простори колишнього Радянського Союзу, що вона несе відчутне ідеологічне навантаження, яке далеко не відпові­дає інтересам розвитку національної свідомості, культури, політичної консолідації суспільства в Україні, Білорусі та ін­ших пострадянських державах. Окрім того, сюди спрямовуєть­ся з Росії література переважно «середнього» за своїм рівнем, популярного характеру, розрахована здебільшого на невибаг­ливого масового читача, особливо ті верстви, серед яких поши­реними є ностальгія за втраченою «наддержавою», «твердою рукою» тощо. У цьому можна наочно пересвідчитися, огляну­вши книжкові крамниці та «розкладки» на Сході та Півдні України, особливо в Криму, куди українознавча література майже не потрапляє і де подібні російські видання є практично монополістами завдяки своїй масовості, виступаючи таким чином тенденційним знаряддям консервації та «пробудження» старої імперської свідомості. Цікаво, що та сама література, збалансована у багатих київських книгарнях різноманіттям

15

Новітніх українознавчих видань, психологічно зовсім не спра­вляє такого враження, а навпаки, засвідчує можливість інфор­маційного вибору, конкуренції ідей, тісного історичного пере­плетіння культур. Хоча і в Україні загалом, і в Києві зокрема також видається чимало біографічних праць, альманахів, до­відників, перейнятих якщо не відверто «імперським», то яск­раво «малоросійським» синдромом: скажімо, ностальгією за старим губернським Києвом як провінційним «російським містом», «центром Юго-Западного края», без видимих виявів українського національного життя.

Не враховувати викладені явища і тенденції при аналізі сучасного стану, світоглядних засад, перспектив розвитку української книжкової та словниково-довідкової біографіки, біографічних науково-інформаційних ресурсів було б дуже необачно. Хоча б тому, що реалізація завдань розвитку сучас­ної вітчизняної біографістики – майже «згорнутої» у радянсь­кі часи галузі гуманітарного знання, розпочалася в роки неза­лежності України не з чистого аркуша: вплив старої російської та російської радянської історичної та літературної біографіки, її ідейних засад, теоретичних напрацювань, самої практики підготовки біографічних видань і книжкових серій, довідкової, енциклопедично-словникової літератури відігравав не меншу, а в чомусь і більшу роль, ніж традиції української національної біографіки кінця ХІХ—початку ХХ ст., або біографіки діаспор-ної. Інакше і не могло бути, оскільки власний оригінальний досвід був значною мірою обмеженим, мало відомим і багато у чому застарілим. За таких умов саме російська історична та літературна біографіка й досі продовжує відігравати для нас роль об’єкта наслідування, хоча нині все відчутнішим стає внутрішнє відштовхування, що спонукає до дієвої конкуренції й утвердження української біографіки та історичної біографіс-тики, як її теоретичної основи, на самостійних шляхах розвит­ку, багато у чому відмінних і оригінальних.

За цих обставин було б цілком логічним звернути увагу також на історичну й літературну біографіку та словникову біографістику іншої сусідньої країни, не менш тісно пов’язаної з Україною своїм минулим, культурою, а також людським по­тенціалом – Польщі. В її досвіді, який теж пильно вивчається українськими вченими, зокрема й науковцями Інституту біог­рафічних досліджень НБУВ [6—8], є чимало такого, що за сві­тоглядними засадами типологічно зближує шляхи розвитку

16

Польської та української біографіки, завдання формування біографічних науково-інформаційних ресурсів. Насамперед, витоки розвитку польської біографіки, як і української, сяга­ють часів бездержавного існування, боротьби за національне визволення та самоствердження. Це обумовило загальну націо­нально-патріотичну, значною мірою виховну спрямованість польської біографічної літератури, прагнення дослідників-істориків і літераторів до розкриття через персоналії гідних всенародної пам’яті поляків насамперед тих сторінок історії, що пов’язані зі славними і трагічними подіями вітчизняного минулого, шляхетністю та патріотичною жертовністю співвіт­чизників, внеском поляків у європейську та світову історію і культуру. Відсутність протиріччя між державницьким офіціо­зом і суспільними устремліннями, яке мало місце (і то — не­значною та несуттєвою мірою) лише у десятиліття «народної демократії», обумовило органічний характер польської біогра­фіки. Та й вона, зрозуміло, має певні суттєві вади, типологічно притаманні й українській, на що необхідно звертати увагу, піклуючись про розвиток вітчизняної біографістики. Насампе­ред, це відчутний «надлишок» у польській біографіці елемен­тів національно-романтичного міфу, який у більшості старих європейських націй вже давно відійшов у минуле. До цього додається й певна недостатність узагальнюючих словниково-довідкових біографічних ресурсів, які б з належною повнотою відобразили історичне багатство людського потенціалу Поль­щі. Великий Польський біографічний словник (Роїзкі 81о¥пік Віо§гаііс2пу) — перша і єдина в національній історії спроба, видання якого розпочалося ще у 1935 р., залишається незаве­ршеним до цього часу [9; 10].