religiya yak sposib dozvolu moralnix problem po romani dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

В XIX столітті стала видна недостатність колишніх християнських аксіом, і всі вони стали перед людиною у вигляді питань, що вимагають невідкладного рішення. Але сама насущність цих питань, сама свідомість, що від них залежить подальша доля й усього людства, і кожної людини, ясно показали, що усомнившемуся людству потрібно було лише переконатися в істинності своєї колишньої віри. Мені здається, Достоєвський дуже добре це усвідомлював, і це вплинуло на його творчість, адже попередники Достоєвського ніколи так ясно, як він у романах «Принижений і ображені» і «Злочин і покарання», не порушували питання про моральність людини

Головним героєм роману «Злочин і покарання» є Родіон Розкольників, чуйний, добрий по натурі людин, що важко переживає чужий біль і завжди допомагає людям, навіть якщо ставить під погрозу своє подальше існування. Він розумний, талановитий, терплячий, але, разом з тим гордий, нетовариський і дуже самотній

Що ж змусило, що спонукало цю добру, розумну, безкорисливу людину піти на вбивство, зробити тяжкий гріх? Здається, у такої людини й мотиву до вбивства ніколи не буде. Але гордість, що уражається постійно, Раскольникова мучить його, і тоді він зважується на вбивство, щоб кинути виклик навколишньої й довести собі, що він не «тварина тремтяча», а «право має».

Ця людина багато витерпіла й перестраждала. Розкольників був бідний, і його гордість була зачеплена тим, що він харчувався недоїдками, ховався від господарки, який довго не платив за свою вбогу комірку. У злидарській кімнаті й народилася дивовижна теорія злочину. Автор ретельно описує її зародження. Розкольників запитує себе: » чиТварина я тремтяча або право маю?» Він довго міркує, до якого розряду людей належить сам, однак після зробленого злочину раптом усвідомлює, що не відповідає своїй теорії, тому що совість не дає йому спокою

Достоєвський, зрозуміло, не згодний з філософією свого героя, і змушує його самого в ній переконати. Розглядаючи із християнської точки зору злочин Раскольникова, автор виділяє в ньому в першу чергу факт злочину моральних законів, а не юридичних. Родіон Розкольників — людин, по християнських поняттях, глибоко грішний. Мається на увазі не гріх убивства, а гординя, нелюбов до людей, думка про те, що все — «тварини тремтячі», а він, можливо, «право имеющий», вибраний

Як же Розкольників зміг осягти помилковість власної теорії й відродитися до нового життя? Безумовно, він вчинив злочин, жорстокий злочин, але хіба він не страждає через цього? Розкольників стає жертвою свого злочину: «Я себе вбив, а не старушонку». Хоча, відповідно до моралі, убита старушонка, що викликає почуття страху й відрази, теж мала право на життя, однак життя її нічого не коштувала. «Це була малюсінька, суха старушонка, років шістдесятьох, з вострыми й злими вічками, з маленьким вострым носом і простоволоса», — от так її описує Достоєвський. Погодитеся, дуже схожа на пушкінську «Пікову даму».

Розкольників переконався, що «на загальних вагах життя цієї сухотної, дурної й злий старушонки» значить «не більше як життя воші», тому він вирішив позбавити навколишніх від безжалісної баби. Але він не замислюється над тим, що один злочин спричиняє інше, незалежно від тої, якої людини вбили, » читварина тремтячу» або «право имеющего». Так трапилося й з Раскольниковым. Убивши нікчемну бабу, він позбавив життя людини, що викликає в читача жалість і по суті ні в чому не провинився перед людством

Отже, ми бачимо, що Розкольників — це не просто злочинець, а жертва свого ж злочину. Душу його боліла, отчого він ніяк не міг оправитися, поки не знайшов у світі людини, здатного зрозуміти його й допомогти. Саме з появою Соні в Раскольникове перемагає почуття жалості. Жалість охоплює його при думці, що він «прийшов мучити» Соню; він не хоче страждання, але хоче щастя. Особливо його вражає смиренність, з яким вона від нього приймає страждання: «Після служби Розкольників підійшов до Соні, та раптом взяла його за обидві руки й прихилила до його плеча голову. Цей короткий жест уразив Раскольникова здивуванням, навіть дивно було: «Як? Ні найменшої огиди до нього, ні найменшого здригання в її руці! Це вже була якась нескінченність власного приниження… Йому стало жахливо важко».

По суті, відношення Соні до Раскольникову — це відношення Бога до людини, тобто всепрощення. Соня жалує Раскольникова й саме тому прощає йому. Вона повернула Родіона до істини, направила його на вірний шлях, допомогла побачити мир в інших квітах. Це й допомогло Раскольникову знайти віру

Все життя Соні Мармеладовой є самопожертвою. Силоміць своєї любові, здатністю перетерпіти будь — які борошна вона піднімає Раскольникова до себе, допомагає йому перемогти самого себе й воскреснути. Ця героїня персоніфікує початок жалості для Раскольникова: «…Він раптом побачив, що ця принижена істота до того вже принижене, що йому раптом стало шкода. Коли ж вона зробила був рух утекти від страху, у ньому щось як би перевернулося».

Достоєвський споконвічно визнає абсолютність людського «я», духовне достоїнство й волю всякого, навіть самої забитої й незначної людини. Це достоїнство проявляється в смиренності перед стражданням, що посилається Богом. «Дякую тобі, боже, за всі, і за гнів твій, і за милість твою!» — викликує один з героїв «Принижених і ображених».

Достоєвському відкрилася здатність слабкої людини на духовний подвиг. «Не убий», — говорить заповідь Христа. «Возлюби ближнього твого, як самого себе», і тоді тобі, як і Раскольникову, відкриється істина, пізнати яку можна тільки пройшовши через страждання й позбавлення. Любити людей можна тільки віруючи в їхнє перетворення, віруючи в Бога. Щоб можна було любити людей, вони повинні стати, як Бог, чистого, сповненого милосердя. «Душу хоче любити тільки прекрасне», і люди повинні стати прекрасними, все виродливе в них повинне знищитися

Для Достоєвського, людини глибоко релігійного, сенс життя полягав у збагненні християнських ідеалів любові до ближнього. І роман Достоєвського «Злочин і покарання» — це добуток, у якому релігія — віра — є способом дозволу моральних проблем. Письменник показав людську душу, що пройшла страшний шлях, але через помилки й страждання все — таки прийшло до збагнення істини й любові. Достоєвський затверджує, що в людини завжди залишається цей моральний вибір, але він ніколи не дається легкою ціною