recenziya na roman dzheffri lindseya drimayuchij demon dekstera recenzii - Шкільний Всесвіт

Повністю скорена темною чарівністю серіалу «Декстер», я відразу ж вирішила відшукати книгу, по якій і був створений такий незвичайний, вихідний за всі можливі рамки, серіал

И незабаром у моїх руках уже була книжка з рожево — чорною обкладинкою, що представляє собою дивне сполучення гламура й готики. Роман Джеффри Линдсея «Дрімаючий демон Декстера» здався мені особливо неоднозначним

З однієї сторони я просто не могла відірватися від цього роману, запечемо прочитавши його за кілька днів. Але з іншої сторони цей добуток здався мені гірше серіалу. Можу відразу сказати, що в книзі Декстер Морган, чарівний маніяк з милою посмішкою, «обаяшка, весь у батька» — як про нього говорили в серіалі, такий же чарівний, але набагато більше моторошний

Коли я прочитала цю книгу, то відразу подумала про те, що Джеффри Линдсей намагався наслідувати Стивену Кингу, хоча, звичайно, до генія жахів йому далеко, як пішки до місяця. Особливий блиск і привабливість Декстеру Моргану додав саме серіал

У книзі більшість інших героїв виглядають або як дерев’яні маріонетки, або виписані декількома штрихами. У серіалі ж ці образи показані більше розгорнуте, у них вдихнули життя, їх зробили справжніми. І кожний з героїв серіалу подобається мені майже так само, як і сам Декстер.

До того ж, уже в книзі видні розбіжності в сюжеті між серіалом і романом. І самим образливим у книзі є кінцівка, що немилосердним образом виявилася злитою. Не занадто приємно, коли саме цікаве в романі починається в самому кінці, на двох останніх сторінках

И все — таки роман мені дуже навіть сподобався. Він заворожує. І Декстер у ньому дійсно виглядає маніяком, тому що в серіалі його характер куди більше суперечливий. Він затверджує, що нічого не почуває, але часом випробовує дуже сильні емоції. Він говорить, що не розуміє сексу, але за 5 сезонів серіалу заводить дружину й двох коханок

У книзі ж Декстер куди більше бесчувственен і нещадний. Він балансує на тонкому канаті — своєму ножі — над чорною прірвою, наповненою кров’ю його жертв. Він божеволіє, і із працею втримується від того, щоб не знищити те світле, що вклав у нього названий батько — любов до сестри Деборе. У книзі Декстер містичним образом бачить очами другого маніяка — свого єдинокровного брата — і примара свого батька, бездоганного поліцейського, що зробив неможливе — видресирував серійного вбивцю

У романі Декстер — справжній безумець, що насолоджується терпкою отрутою свого божевілля, чує закличну пісню Місяця, що веде його до нових кривавих жертв. Він гарний, як божество, його посмішка — крижана, немов кубики льоду в алкогольному коктейлі, а сам він бездоганний, немов статуя. Але за типово американською посмішкою таїться справжня безодня, що харчується смертю