pushkinski motivi v liriku mixajla lermontova lermontov - Шкільний Всесвіт

В. Т. Бєлінський у листі до Боткіна писав: «Пушкіна вмер не без спадкоємця». Дійсно, Лермонтов прийняв естафету лідерства в Пушкіна в поезії й прозі. Незважаючи на те що ці два поети належать до різних епох, творчість Пушкіна зробило великий вплив на прозу й поезію Лермонтова

Наприклад, багато мотивів у лірику й у творчості Пушкіна (до речі, слово «мотив» у перекладі із французького позначає «мелодія», «наспів», а слово «лірика» прийшло в російську мову із грецького й переводиться як «співаючий під звуки ліри») — виявляються в поезії Лермонтова

В 1837 році М. Ю. Лермонтов написав вірш «Смерть поета» — відгук на трагічну загибель Пушкіна. Воно починається з вільної цитати із присвяти до «Кавказького бранця» Пушкіна: «Загинув поет — невільник честі…» Для загиблого поета дійсно велике значення мали честь і достоїнство. Наприклад, цей мотив звучить в історичній повісті Пушкіна «Капітанська дочка».

Тема вірша «Смерть поета», квінтесенція якого звучить в епіграфі, — воздаяние за зло. Це й мотив лірики Пушкіна. Однак якщо в оді «Вільність», вірші «До Чаадаєва» Пушкін висловлює бажання бачити Росію, у якій установлений єдиний для всіх закон, то в Лермонтова виникають сумніву в справедливості цього закону. Лермонтов думає, що тільки Божий «грізний суд» покарає» убивць, що находящихся «під сению закона. Хто ж вони, на думку Лермонтова?

У загибелі Пушкіна поет обвинувачує не тільки вбивцю, не тільки духовну чернь, звертаючись до якої, судячи з віршів Пушкіна «Чернь» і «Поет і юрба», поет відстоював волю творчості, але й світське суспільство. Лермонтов обвинувачуєнаклепників, що оточували Пушкіна «, незначних» і того, чиїм «словам і пещенням помилковим» повірив поет, тобто, можливо, государя

Конфлікт поета й моральної черні, позначений у лірику Пушкіна, у вірші Лермонтова «Поет» дозволяється на користь чорни. Вірш побудований на паралелізмі. Історія кинджала, що був ніколи бойовою зброєю, але ставшего «іграшкою золотий», рівняється з долею сучасного поета, що проміняв владу над думами світла на злато

В останньому чотиривірші вірша Лермонтов задається питанням, чи може відродитися поет і знову, говорячи словами Пушкіна, «дієсловом палити серця людей» (це цитата з вірша Пушкіна «Пророк»). Розвиваючи основну філософську думку цього добутку — що є призначення й доля поета, — Лермонтов в однойменному вірші говорить про те, що відбулося, із пророком відтоді, коли він став виконувати волю Бога. Лермонтовский текст починається словами: «З тих пор…» Зміст вірша такий: пророк відкинутий суспільством, «нехтують всі його».

З погляду Лермонтова, пушкінський пророк приречений на нерозуміння й відчуження людей, його навколишніх. Цікаво також помітити, яким змінам піддається в Лермонтова пушкінське осмислення зміни поколінь

Якщо у віршах Пушкіна «Дорожні скарги», «19 жовтня» і інших поет приймає зміну поколінь як природне закономірне явище, те Лермонтов у вірші «Дума» протиставляє один одному покоління, ця тема в Лермонтова драматична. Сучасне покоління не приймає попереднє за їх «розкішні забави» — , «дитяча розпуста» — це їм нудно. Замість же цього сучасникові можуть запропонувати тільки старіння в бездіяльності, без насолоди життям: поезією, мистецтвом. Ненависть і любов — випадкові почуття в їхніх серцях. Лермонтов будує образ сучасного покоління на протиставленні:

И царює в душі

Якийсь холод таємний,

Коли вогонь кипить вкрови.

Лермонтов підкреслює в останньому чотиривірші, що цей конфлікт вічний і прийдешнє покоління не прийме сучасне, уважаючи його морально « батьком, щопромотався,».

Ще один мотив Пушкіна одержав розвиток у лірику Лермонтова — це образ демона, що втілився в незвичайно самотньому ліричному герої вірша «И нудно, і смутно…». Як і в Пушкіна у віршах «Дорожні скарги», «19 жовтня», «Осінь», у Лермонтова звучить мотив витікання життя, але для ліричного героя вірша «И нудно, і смутно…» життя — «такий порожній і дурний жарт». Цікаво, що в «Мідному вершнику» Пушкіна звучить питання:

… иль вся наша

И життя ніщо, як сон порожній,

Глузування неба над землею?

Ліричний герой вірша Лермонтова розчарований, його охоплює почуття безвихідності, безнадійності, розчарування в житті. Бєлінський назвав такий стан «нетутешнім борошном». Вірш перейнятий настроєм реквієму: не збулися надії, обмануті почуття, віра вбудущее.

Цікаво у зв’язку із цим помітити, що пушкінська тема земної благодаті також знайшла продовження в лірику Лермонтова. Наприклад, ліричний герой вірша «Коли хвилюється жовтіюча нива…» сприймає пейзаж «сладостным», привітним, його душу перебуває в гармонії із природою, він може осягнути щастя на землі й у небесах побачити Бога. Це християнський мотив — прийняття миру Господнього, розуміння природи як сили, що вносить у душу спокій і надію, як силу, що упокорює тривогу. Ще один вірш такого плану — «Виходжу один я на дорогу…».

Ліричний герой цього вірша бачить пейзаж очами релігійної людини: «пустеля внемлет Богові», небо для нього «урочисто й чудно». Саме в небесах ліричний герой шукає «волі й спокою», що може дати тільки Бог. Ця тема звучала й у творчості Пушкіна в оді «Вільність», в «Євгенію Онєгіні». Для обох поетів символом вічності був дуб. У Лермонтова: «…вічно зеленіючи, Темний дуб відмінювався й шумів»» а в Пушкіна у вірші « чиБроджу я…»: «дуб відокремлений… пережив він століття батьків». Ліричні герої перебувають у гармонії із природою, вони є її невід’ємною частиною

Мотив любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни так само займав важливе місце в лірику обох поетів. Однак Олександр Сергійович Пушкін любить Росію за її непередбачуваність, таємничість і навіть за військові заслуги «Росії ратної». Це видно на прикладі таких віршів, як «Олегов щит», «Бородінська річниця», «Олександрові». Михайло Юрійович Лермонтов же у вірші «Батьківщина» відкидає думку про те, що любов підлегла розуму:

Люблю вітчизну я, але странною любов’ю

Не переможе її розум мій

Поет не погоджується з тим, що Батьківщину можна любити за щось: за чи славу, «куплену кров’ю», за «повний гордої довіри спокій» чи, за «старовини» ль «заповітні преданья». Як і Пушкін, Лермонтов любить «розливи рік її, подібні до морів», але приймає навіть «танець із тупанням і свистом під говір п’яних мужичков!».

Незважаючи на цю любов до Батьківщини, Лермонтов пише вірш «Прощай, немита Росія…», у якому з болем і гіркотою в серце гудить рабство, повну залежність народу від «мундирів блакитних». Цей мотив рабів і панів, несвободи вибору можна побачити у вірші Пушкіна, наприклад в «Анчарі»: «і вмер бідний раб у ніг непереможного владики».

У творчості Пушкіна є присутнім розмаїтість тим, форм, його творчість носить екстенсивний характер. Багато хто з мотивів його добутків, якось: честь і достоїнство, законність, поет і його призначення, зміна поколінь, самітність, земна благодать і інші, — розроблялися, знайшли інше трактування в більше пізніх поетів, наприклад у лірику Лермонтова, а надалі в Некрасова, Єсеніна й інших майстрів російського поетичного слова