problematika p yesi oleksandra ostrovskogo groza ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

А Н. Островський уже після появи своєї першої великої п’єси одержав літературне визнання. Драматургія Островського стала необхідним елементом культури його часу, він зберігав положення кращого драматурга епохи, глави російської драматичної школи, незважаючи на те, що одночасно з ним у цьому жанрі творили А. В. Сухово — Кобылин. М. Е. Салтиков — Щедрін, А. Ф. Писемский, А. К. Толстой і Л. Н. Толстой. Самі популярні критики розглядали його добутки як вірне й глибоке відображення сучасної дійсності. Тим часом Островський, ідучи своїм самобутнім творчим шляхом, нерідко заганяв у глухий кут і критиків, і читачів

Так, п’єса «Гроза» стала несподіванкою для багатьох. Л. Н. Толстой не прийняв п’єсу. Трагізм цього добутку змусив і критиків переглянути свої погляди на драматургію Островського. А. П. Григор’єв помітив, що в «Грозі» звучить протест проти «існуючого», що страшний його прихильникам. Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві» затверджував, що від образа Катерины в «Грозі» «віє на нас новим життям».

Можливо, уперше з такою образотворчою силою були показані сцени сімейної, «приватної» життя, та сваволя й безправ’я, що були досі сховані за товстими дверима особняків і садиб. І в той же час це не була просто побутова замальовка. Автор показав незавидне положення російської жінки в купецькій родині. Величезну силу трагедії надавала особлива правдивість, майстерність автора, як це вірно помітив Д. И. Писарєв: «Гроза» — картина з натури, того вона й дихає правдою».

Дія трагедії відбувається в місті Калинове, що розкинувся серед зелені садів на крутому березі Волги «П’ятдесят років я щодня дивлюся на Волгу — усе надивитися не можу. Вид незвичайний! Краса! Душу радується», — захоплюється Кулигин. Здавалося б. і життя людей цього міста повинна бути гарної й радісної. Однак побут і вдачі багатого купецтва створили «мир тюремної й гробової безмовності». Савел Дикої й Марфа Кабанова — це уособлення жорстокості й самодурства. Порядки в купецькому будинку засновані на релігійних догмах Домострою, що зжили себе. Добролюбов говорить про Кабанихе, що жертву свою вона «гризе, довго й невідступно». Свою невістку Катерину вона змушує кланятися в ноги чоловікові при його від’їзді, лає неї за те, що вона «не виє» на людях, проводжаючи чоловіка

Кабаниха дуже багата, про це можна судити по тому, що інтереси її справ виходять далеко за межі Калинова, з її доручення Тихін їздить у Москву Її поважає Дикої, для якого головне в житті — гроші. Але купчиха розуміє, що влада дає також покірність оточення. Вона прагне вбити в домашніх будь — який прояв опору її влади. Кабаниха лицемірна, вона лише прикривається добродетельностью й побожністю, у родині вона — нелюдський деспот і тиран. Тихін не суперечить їй ні в чому Варвара навчилася брехати, приховувати й вивертатися

Головна героїня п’єси Катерина відзначена сильним характером, вона не звикла до приниження й образ і тому конфликтует з жорстокою старою свекрухою. У будинку в матері Катерина жила вільно й легко. У Будинку Кабановых вона почуває себе начебто птах у клітці. Вона швидко усвідомлює, що тут вона довго жити не зможе

Заміж за Тихона Катерина вийшла без любові. У будинку Кабанихи все тріпотить при одному тільки владному окрику купчихи. Життя в цьому будинку важка дня молодих. І от Катерина зустрічає зовсім іншої людини й закохується. Уперше в житті вона пізнає глибоке особисте почуття. Както вночі вона йде на побачення до Бориса. На чиїй стороні драматург? Він на стороні Катерины, тому що не можна знищити природних прагнень людини. Життя ж у родині Кабановых неприродна. І Катерина не приймає похилостей тих людей, до яких вона потрапила. Почувши пропозицію Варвари збрехати й прикинутися. Катерина відповідає: » Обманювати — Те я не вмію, скрытьто нічого не можу».

Прямота й щирість Катерины викликає повагу й в автора, і в читача, і в глядача Вона вирішує, що не може більше бути жертвою бездушної свекрухи, не може нудитися взаперті. Вона вільна! Але вихід вона побачила тільки у своїй смерті. І із цим можна було б посперечатися. Критики також розійшлися в думці, чи коштувало платити Катерине за волю ціною життя. Так, Писарєв на відміну від Добролюбова вважає вчинок Катерины безглуздим. Він уважає, що після самогубства Катерины все вернеться на круги свої, життя піде своєю чергою, і не коштує «темне царство» такої жертви. Звичайно, до загибелі Катерину довела Кабаниха. У результаті її дочка Варвара тікає з будинку, а син Тихін жалує, що не загинув разом сженой.

Цікаво, що одним з головних, активних образів цієї п’єси є образ самої грози. Виражаючи символічно ідею добутку, це образ безпосередньо бере участь у дії драми як реальне явище природи, вступає в дію в його вирішальні моменти, багато в чому визначає вчинки героїні. Цей образ дуже багатозначний, він висвітлює майже всі сторони драми

Так. уже в першій дії над містом Калиновим вибухнула гроза Вибухнула, як передвістя трагедії. Уже пролунало в Катерины: «Я незабаром умру», вона зізналася Варварі в гріховній любові. Уже з’єдналося в її поданні пророкування божевільної барині про те, що гроза даром не проходить, і відчуття власного гріха з реальним ударом грому. Катерина спрямовується додому: «Все — таки краще, усе спокійніше, удома — те я — до образів так богові молитися!».

Після цього гроза вмовкає ненадовго. Лише в бурчанні Кабанихи чуються її відгомони. Не трапилося грози й у ту ніч, коли Катерина вперше після заміжжя відчула себе вільної й щасливої

Але четверта, кульмінаційна дія, починається словами: «Дощ накрапає, як би гроза не зібралася?» І після цього мотив грози вже не змовкає

Цікавий діалог Кулигина й Дикого. Кулигин говорить про громовідводи («у нас грози часті») і викликає гнів Дикого: «Яке ще там електрика? Ну як же ти не розбійник? Гроза — Те нам на кару посилає, щоб ми почували, а ти хочеш тичинами так ріжками якимись, прости господи, оборонятися. Що ти, татарин, чи що?». А на цитату з Державіна, що у свій захист приводить Кулигин: «Я тілом у поросі зотліваю, розумом громам велю», — купець і зовсім не знаходить що сказати, крім: «А за ці от слова тебе до городничему відправити, так він тобі задасть!».

Безсумнівно, у п’єсі образ грози здобуває особливе значення: цей освіжаючий, революційний початок Однак розум засуджений у темному царстві, він зустрівся з непробивним неуцтвом, підкріпленим скнарістю. Але все — таки блискавки, що прорізали небо над Волгою, зачепили довго, що мовчав Тихона, блиснули над долями Варвари й Кудряша. Гроза ґрунтовно всіх перетруснула. Нелюдським вдачам рано або пізно прийде кінець. Боротьба нового зі старим почалася й триває. У цьому й укладений зміст добутку великого російського драматурга