problematika povesti andriya platonova kotlovan platonov andrij - Шкільний Всесвіт

Андрій Платонов став відомий широкому колу читачів тільки останнім часом, хоча самий активний період його творчості довівся на двадцяті роки нашого сторіччя. Платонов, як і безліч інших письменників, що протиставили свою точку зору офіційної позиції радянського уряду, довго був заборонений. Серед самих значних його робіт можна виділити роман «Чевенгур», повести «Взапас» і «Усомнившийся Макар».

Я б хотів зупинити свою увагу на повісті «Котлован». У цьому добутку автор ставить кілька проблем. Центральна проблема сформульована в самій назві повести. Образ котловану — це відповідь, що давала радянська дійсність на вічне питання про сенс життя. Робітники риють яму для закладки фундаменту «загальпролетарського будинку» у якому потім повинне щасливо жити нове покоління. Але в процесі роботи з’ясовується, що запланований будинок буде недостатньо місткий. Котлован уже видавив всі життєві соки з робітників: «Всі сплячі були худі, як померле, тісне місце меж шкірою й костями в кожного було зайнято жилами, і по товщині жив було видно, як багато крові вони повинні пропускати під час напруги праці». Однак план вимагав розширення котловану. Отут ми розуміємо,

Що потреби в цьому «будинку щастя» будуть величезні. Котлован буде нескінченно глибокий і широкий, і в нього будуть іти сили, здоров’я й праця великої кількості людей. У той же час робота не приносить цим людям ніякої радості: «Вощев вдивився в особу безмовного сплячого — чи не виражає воно безмовного щастя вдоволеної людини. Але сплячий лежав намертво, глибоко й сумно зникли його очі».

Таким чином, автор розвінчує міф про «світле майбутнє», показуючи, що робочі ці живуть не заради щастя, а заради котловану. Звідси зрозуміло, що по жанрі «Котлован» — антиутопія. Жахливі картини радянського життя протиставляються ідеології й цілям, проголошеним комуністами, і при цьому показується, що людина перетворилася з розумної істоти в придаток пропагандистської машини

Інша важлива проблема цього добутку ближче до реального життя того років. Платонов відзначає, що на догоду індустріалізації країни були принесені в жертву тисячі селян. У повісті це дуже добре видно, коли робітники натикаються на селянські труни. Самі селяни пояснюють, що вони заздалегідь готовлять ці труни, тому що передчувають швидку загибель. Продразверстка відняла в них всі, не залишивши засобів до існування. Ця сцена дуже символична, тому що Платонов показує, що нове життя будується на мертвих тілах селян і їх дітей

Особливо автор зупиняється на ролі колективізації. В описі «організаційного двору» він указує, що людей заарештовували й відправляли на перевиховання навіть за те, що вони «упали в сумнів» або «плакали під час усуспільнення». «Навчання мас» на цьому дворі робили бідняки, тобто влада одержали найбільш ледачі й бездарні селяни, які не змогли господарювати. Платонов підкреслює, що колективізація вдарила по опорі сільського господарства, який були сільські середняки й заможні селяни. При їхньому описі автор не тільки історично реалістичний, але й виступає своєрідним психологом. Прохання селян про невелику відстрочку перед прийняттям у радгосп, щоб осмислити майбутні зміни, показує, що в селі не могли навіть звикнути з думкою про відсутність власного наділу землі, худоби, майна. Пейзаж відповідає похмурій картині усуспільнення: «Ніч покрила весь сільський масштаб, сніг зробив повітря непроникн і тісним, у якому задихалися груди. Мирний покрив застелив на сон прийдешній всю видиму землю, тільки навколо хлівів сніг станула й земля була чорна, тому що тепла кров корів і овець вийшла з — під огорож назовні».

Образ Вощева відбиває свідомість звичайної людини, що намагається зрозуміти й осмислити нові закони й підвалини. У нього й у думках немає протиставляти себе іншим. Але він почав думати, і тому його звільнили. Такі люди небезпечні існуючому режиму. Вони потрібні тільки для того, щоб рити котлован. Тут автор указує на тоталітарність державного апарата й відсутність справжньої демократії ВСССР.

Особливе місце в повісті займає образ дівчинки. Філософія Платонова тут проста: критерієм соціальної гармонії суспільства є доля дитини. А доля Насті страшна. Дівчинка не знала ім’я матері, але зате знала, що є Ленін. Мир цієї дитини знівечений, адже для того, щоб урятувати дочку, матір вселяє їй приховувати своє непролетарське походження. Пропагандистська машина вже впровадилася в її свідомість. Читач жахається, дізнаючись, що вона радить Сафронову вбити селян за справу революції. У кого ж виросте дитина, у якого іграшки зберігаються в труні? Наприкінці повести дівчинка гине, а разом з нею гине й промінь надії для Вощева й інших робітників. У своєрідному протистоянні котловану й Насті перемагає котлован, і в підставу майбутнього будинку лягає її мертве тіло

Повість «Котлован» пророча. Її головним завданням не було показати жахи колективізації, розкуркулювання й вага життя того років, хоча письменник зробив це майстерно. Автор вірно визначив напрямок, у якому піде суспільство. Котлован став нашим ідеалом і головною метою. Заслуга Платонова в тім, що він указав нам джерело лих і нещасть на багато років. Країна наша дотепер борсається в цьому котловані, і якщо життєві принципи й світогляд людей не зміняться, у котлован як і раніше будуть іти всі сили й засоби