problema dobra j zla v romani f m dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Пафос усього творчості Достоєвського — Границя добра й зла. Це центрально — філософське питання, що хвилювало художника протягом всього життя, у своїх шедеврах автор хоче дати критерій цим понять і встановити їхню взаємодію як в окремій людині, так і в суспільстві вцелом.

У сутички своїх героїв Достоєвський для початку розглядає границі зла й добра як окремої особистості, їхніх учинків, ідей. У протесті Раскольникова не легко провести грань між злом і добром. Автор показує незвичайну доброту свого персонажа: він полум’яно любить матір і сестру, допомагає й жалує Мармеладовых. Він єдиний зрозумів трагедію даної людини, почувши його сповідь у пивний. Але не слід забувати, що Розкольників робить всі злочини заради добра. Іншими словами, у підставу зла накладене добро. Добро, що дійшло до самопожертви, поріднила його із Сонею, а зло, доведене до межі, робить його ближче зі Свидригайловым.

У романі Родіон і Соня — це протиставлення чорного й білого. Соня вивчає доброту, засновану на смиренності християнському, любові до всім страждаючим і кближнему.

Але навіть у вчинках Соні життя забирає грань між злом і добром. Вся виткана з добра, вона продає себе, щоб прокормити хвору мачуху й не дати її дітям умерти з голоду. Соня робить крок, повний любові християнської й доброти стосовно ближнього. Собі, своїй душі, совісті героїня заподіює непоправне зло

Взаємопроникнення гарного й поганого чітко видно в кошмарі Свидригайлова перед смертю. Це герой — крайній ступінь людського зла. У романі автор показує ланцюг його злісних злочинів: убивства, зґвалтування, розтління малолітніх. Все це він робить аж ніяк не з добрих спонукань і не в ім’я добра. Виявляється, і цей негідник