problema batkiv i ditej u romani ivana turgenyeva turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

Тему батьків і дітей, що особливо загострюється в переломні моменти розвитку суспільства, коли старше й молодше покоління стають виразниками ідей двох різних епох, можна вважати вічної. Властиво такий період в історії Росії — 60е роки XIX століття — зображений у романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти». Представлений у ньому конфлікт батьків і дітей іде далеко за сімейні рамки — це соціальний конфлікт стародавнього дворянства й аристократії й молодій прогресивної інтелігенції

Проблема батьків і дітей розкривається в романі у взаєминах молодого нігіліста Базарова із представником дворянства Павлом Петровичем Кірсановим, Базарова з його родителями, а також на прикладі поглядів усередині родини Кірсанових

Два покоління протипоставлені в романі навіть їхнім зовнішнім описом. Євгеній Базарів з’являється перед нами як відторгнений від зовнішнього миру людина, похмурий і разом з тим обладающий величезною внутрішньою силою й енергією. Описуючи Базарова, Тургенєв акцентує увагу на його розумі. Опис же Павла Петровича Кірсанова, навпроти, складається в основному із зовнішніх характеристик. Павло Петрович зовні приваблива людина, вона носить накрохмалені білі сорочки й лакові півчобітки. Колишній світський лев, що ніколи шумів у столичному суспільстві, він зберіг свої звички, живучи в брата в селі. Павло Петрович завжди бездоганний і елегантний

У Базарове Тургенєв відбив якості, які починали проявлятися в молоді того часу, такі, як рішучість, стійкість у судженнях. Проте, Тургенєв уважав, що за такими людьми майбутнє Росії. Ми раз у раз зауважуємо натяки автора на майбутню більшу діяльність Базарова. Але в затятому нігілізмі є й мінуси, які Тургенєв не розділяв зі своїм героєм — це повне заперечення внутрішнього миру людини, його емоційних, почуттєвих сторін життя

Щоб показати цю помилковість у поглядах, автор зіштовхує героя із представником аристократичної еліти — Павлом Петровичем Кірсановим, людиною, що у своїй особі представляв дворянське суспільство. Середнього росту, одягнений у темний англійський сюртук, модна низенька краватка й лакові півчобітки. Таким ми вперше зустрічаємо Павла Петровича Кірсанова. З першого погляду стає ясно, що ця людина зовсім відрізняється від Євгенія Васильовича своїм відношенням кжизни.

Ця людина веде життя типового представника аристократичного суспільства — проводить час у ледарстві й неробство. На відміну від його Базарів приносить реальну користь людям, займається конкретними проблемами. На мій погляд, проблема батьків і дітей найбільше глибоко показана в романі саме у взаєминах цих двох героїв, незважаючи на те, що їх не зв’язують безпосередні родинні відносини. Конфлікт, що виник між Базаровым і Кірсановим, доводить, що проблема батьків і дітей у романі Тургенєва — це й проблема двох поколінь, і проблема зіткнення двох різних соціально — політичних таборів

Ці герої роману займають прямо протилежні життєві позиції. У частих суперечках Базарова й Павла Петровича порушені майже всі основні питання, по яких розходилися в поглядах демократи — різночинці й ліберали (про шляхи подальшого розвитку країни, про матеріалізм і ідеалізм, про знання науки, розумінні мистецтва й про відношення до народу). Павло Петрович при цьому активно захищає старі підвалини, а Базарів, навпроти, виступає за їхнє руйнування. А на докір Кірсанова, що ви, мол, усе руйнуєте («Так адже потрібне й будувати»), Базарів відповідає, що «спершу потрібно місце розчистити».

Конфлікт поколінь ми бачимо й у взаєминах Базарова з його родителями. У головного героя дуже суперечливі почуття стосовно них: з одного боку, він зізнається, що любить батьків, з іншого боку — нехтує «дурне життя батьків». Від батьків Базарова віддаляють, насамперед, його переконання. Якщо в Аркадія ми бачимо наносне презирство до старшого покоління, викликане скоріше бажанням наслідувати друга, а не йде зсередини, то в Базарова всі інакше. Така його життєва позиція

При всім цьому ми бачимо, що саме батькам їхній син Євгеній був по — справжньому доріг. Дідки Базаровы дуже люблять Євгенія, і ця любов зм’якшує їхні взаємини із сином, відсутність взаєморозуміння. Вона сильніше інших почуттів і живе навіть тоді, коли головний герой умирає. «Є невеликий сільський цвинтар в одному з віддалених куточків Росії… Воно виявляє вид сумний: навколишні його канави давно заросли; сірі дерев’яні хрести поникли й гниють під своїми колись фарбованими дахами… Але між ними є одна (могила), до якої не стосується людин, що не топче тварина: одні птахи сідають на неї й співають на зорі… Базарів похований у цій могилі… До неї… приходять два вже старезних дідки…»

Що ж стосується проблеми батьків і дітей усередині родини Кірсанових, мені здається, що вона не глибока. Аркадій схожий на свого батька. У нього по суті ті ж цінності — рідний будинок, родина, спокій. Таке просте щастя він воліє турботі про світове благо. Аркадій лише намагається наслідувати Базарову, і саме це є причиною розбратів усередині родини Кірсанових. Старше покоління Кірсанових сумнівається «у користі його впливу на Аркадія». Але Базарів іде з життя Аркадія, і все стає на свої місця

Проблема батьків і дітей — одна з найважливіших у російській класичній Літературі. Зіткнення «століття нинішнього» з «століттям минулої» відбив у своїй чудовій комедії «Горі від розуму» А. С. Грибоєдов, ця тема розкрита у всій гостроті в драмі Островського «Гроза», її відгомони ми зустрічаємо в Пушкіна й багатьох інших російських класиків. Будучи людьми, що дивляться в майбутнє, письменники, як правило, стоять на стороні нового покоління. Тургенєв же у своєму добутку «Батьки й діти» не виступає відкрито на жодній зі сторін. Разом з тим, він настільки повно розкриває життєві позиції основних героїв роману, показує їх позитивні й негативні сторони, що надає читачеві можливість самому вирішити, хто ж був прав. Не дивно, що сучасники Тургенєва гостро відреагували на появу добутку. Реакційна печатка обвинуватила письменника в запобіганні перед молоддю, а демократична — дорікала автора в наклепі на молоде покоління

Роман Тургенєва «Батьки й діти», як би те не було, коштує в ряді кращих добутків російської класичної літератури, а порушені в ньому проблеми залишаються дотепер актуальними. Тургенєв неупереджено передав всі позитивні й негативні сторони поколінь; потужну силу, здатну привести до змін у суспільстві, бачив він у молоді. Сила ця була як залізна соха, що не щадить ні мистецтва, ні поезії, ні навіть самої любові. Тургенєв не міг із цим не погодитися. Він розумів, що без цих простих речей, життя буде тьмяної, безрадісної, «не справжньої». Тому Іван Сергійович був ближче до «аристократичного» судженням про життя. Безсумнівно, аристократи були не так енергійні, як нігілісти, але, проживаючи в родині, займаючись своїм показним виглядом, недбало господарюючи, вони були щасливі по — своєму. А головне, до чого зобов’язаний прагнути людина — щастя