pro virsh lermontova girski vershini lermontov m yu - Шкільний Всесвіт

Є вірші, які важко, а часом просто неможливо забути. Вони будять, змушують вникнути в кожне слово, щоб зрозуміти, осмислити, відчути чиїсь душі, таємні бажання. Але є інші вірші. Їх можна забути. Тобто забути слова, які несуть у собі стан, настрій людини. Але саме відчуття вірша забути нельзя.

Кожне слово вірша «Гірські вершини» проникає спочатку в серце, народжує настрій. І тільки потім, уже крізь призму цього настрою, виникають образи. Не потрібно навіть вдумуватися в кожне слово, потрібно просто дивитися на мир очами Лермонтова, почувати його душею. Здається, що у вірші дуже тонко, проникливо й зовсім точно описане твій власний стан, частина твоєї душі

«Гірські вершини сплять у тьмі нічний» — це музика тиші, живлющий спокій. Але так відчувати спокій може тільки людина, перенесший бурю страстей, що вийшов буквально з пекла. Вирвавшись на мить із виру, вона раптом відчув палаючим серцем свіжість, прохолодь і тишу

Спляча природа непомітно наповнила силами, вдихнула надію: «Почекай небагато, відпочинеш і ти», И почуттів усіх не виразити словами, хіба що можна невловимо передати їх із серця всердце.

Саме такі вірші збагачують душу людини. Їх не можна переказати, про їх не можна написати. Хвалити такі вірші можна тільки віршами, і притім такими ж прекрасними… І ще можна прочитати, відчути й мовчати, щоб не розплескати, не втратити цілющої сили впливу тиші