pro poemu yesenina ganna snegina yesenin sergij - Шкільний Всесвіт

На формування поглядів сучасників і їхніх нащадків впливало художнє втілення епохи, у яку жили й творили письменники й поети. Поет Сергій Єсенін був і залишається одним з таких володарів дум людських

У центрі уваги літераторів XIX і XX століть був образ часу з його проблемами, героями, шуканнями, сумнівами. ПРО С. А.Єсеніна в цей час усе більше зміцнює думку як про найбільшого соціального мислителя із загостреним сприйняттям сучасності. Поезія Єсеніна — джерело глибоких роздумів над багатьма соціально — філософськими проблемами. Це історія й революція, держава й народ, село й місто, народ і окрема особистість

Осмислюючи трагедію Росії 20 — х років, Єсенін визначив, передбачав всі, про що ми тільки недавно заговорили вголос після сімдесятирічної безгласності. Із приголомшливою силою запам’ятав Єсенін те «нове», що насильно впроваджувалося в побут російського села, «підривало» його зсередини й привело тепер до усім відомому стану. Єсенін написав у листі свої враження того років: «Був у селі. Усе валить… Кінець всьому».

Єсенін піднімається до справжнього історизму в показі революційних подій. Він свято вірить у правоту більшовиків, їхню справедливу боротьбу. Із цими подіями зв’язані й долі головних героїв поеми: поміщиці Ганни Снегиной, хутір якої під час революції селяни «забрали у волость із господарками й з худобою»; селянина бідняка Оглоблина Прона, що бореться за нову владу й мріє скоріше відкрити «комуну у своєму селі»; старого мірошника і його дружини — доброї, буркотливої клопотухи; оповідача — поета, земляка Прона, залученого революцією в «мужицькі справи».

Поема «Ганна Снегина», написана незадовго до смерті поета — в 1924 році, з’явилася своєрідним узагальненням міркувань Єсеніна про цей драматичний і суперечливий час і увібрала в себе багато мотивів і образи його лірики

У центрі поеми — особистість автора. Його відношення до миру пронизує весь зміст поеми й поєднує події, що відбуваються. Сама поема відрізняється багатоголоссям, що відповідає духу зображуваної епохи, боротьбі людських страстей. У поемі тісно переплітаються ліричного й епічного початку

Особиста тема тут головна. «Епічні» події розкриваються через долю, свідомість, почуття поета й головної героїні. Сама назва говорить про те, що в центрі — доля людини, жінки, на тлі історичного розвалу старої Росії. Ім’я героїні звучить поэтично й багатозначно. Снегина — символ чистоти білого снігу — перегукується з весняним цвітінням білої, як сніг, черемшини й позначає, по Єсеніну, символ втраченої назавжди юності. Крім того, ця поетичність виглядає очевидним дисонансом на тлі часу. Схований конфлікт благополучного села Радово («У кожного сад і гумно») із селом, що бідує, Криуши, що «орала однією сохою», приводить до братовбивчої війни. Криушане, викриті в злодійстві ліси, першими починають побоїще: «…вони в сокири, ми тож». А далі й розправа з деспотичним старшиною, що представляв на селі влада:

У скандалі вбивством пахне

И в нашу й у їхню провину

Раптом хтось із них як ойкне! —

И відразу вбив старшину

Час революції й уседозволеності висунуло з рядів криушан місцевого лідера Прона Оглоблина, що не має яких — небудь життєвих прагнень, крім як «випити в шинку самогонки». Цей сільський революціонер — «забіяка, грубіян», він «з ранку по тижнях п’яний…» Старухамельничиха говорить так про Проне, уважаючи його руйнівником, до того ж убивцею

«Тараканье поріддя», — от як звертається до народу герой, у якому багато хто в колишні часи побачили ленінця. Страшний, по суті, тип, породжений переломною епохою. Пристрасть до спиртного відрізняє й іншого Оглоблина, проновского брата Лабутю, шинкарського жебрака, брехуна й боягуза. Він «з важливою поставою, як якийсь сивий ветеран», виявився «у Раді» і живе, «не мозолячи рук». Якщо доля Прона, при всіх його негативних сторонах, здобуває у зв’язку з його загибеллю трагічне звучання, то життя Лабути — жалюгідний, огидний фарс. Примітно, що саме Лабутя «поїхав першим описувати снегинский будинок» і заарештував всіх його жителів, урятованих згодом від швидкого суду добрим мірошником

Мірошник у поемі — це втілена доброта, близькість до природи, милосердя й людяність. Його образ пронизаний ліризмом і доріг авторові як одне з найясніших і добрих народних початків. Невипадково мірошник постійно з’єднує людей. Мірошник персоніфікує російський національний характер у його «ідеальному» варіанті й цим як би протистоїть поетові, чия душа ображена й озлоблена й у ній відчувається надрив

Коли «замурзаний набрід грав по дворах на роялях коровам тамбовським фокстрот», коли лилася кров і руйнувалися природні людські зв’язки, ми по^ — особливому сприймаємо образ Ганни Снегиной. Світло й смутно виглядає її доля, виписана Єсеніним у кращих традиціях російської класики. Героїня з’являється перед нами в димку романтичного минулого — «щасливого минулого» — і суворого сьогодення. Міраж спогадів «дівчини в білій накидці» зникли в «прекрасному далеке» юності. Тепер же героїня, що овдовіла, позбавленого стану, змушений покинути батьківщину, вражає своїм християнським всепрощенням

Скажіть,

Вам боляче, Ганна,

За ваш хутірський розор?

Але якось сумно й дивно

Вона опускала свій погляд…

До її селян, що розорили, Ганна не випробовує ні злості, ні ненависті. Не озлобляє її й еміграція: вона згадує своє неповернуте минуле зі світлим смутком. Образ її, незважаючи на драматизм долі поміщиці Ганни Снегиной, віє добротою й людяністю. Особливо пронизливо в поемі у зв’язку з осудом імперіалістичної й братовбивчої війни звучить гуманістичний початок. Всім ходом поеми, різними її персонажами й ситуаціями засуджується війна: подіями життя А. Снегиной, мірошником і його бабою, візником

Війна мені всю душу з’їла

За чийсь чужий інтерес

Стріляв я в мені близьке тіло

И грудьми на брата ліз

У своєму трагічному обличчі в поемі з’являється час змін. Вражає людяністю, » щоплекає душу гуманністю» поетична оцінка подій, тому що бачачи, «скільки зарито в ямах», скільки «виродків тепер і калік», міг написати тільки поет — патріот, випробуваний гуманіст

..я думаю,

Як прекрасна

Земля

И на ній людина!

Чудова поема Єсеніна «Ганна Снегина» вражає читача при зовнішній простоті оповідання глибиною змісту й ще раз доводить геніальність і майстерність поета