pro materiv mozhna rozpovidati neskinchenno gorkij maksim - Шкільний Всесвіт

(По романі М. Горького «Мати»)

Тема Матері проходить червоною ниткою через багато добутків А. М. Горького. Так, у розповіді «Народження людини» прославлена могутня правда про селянку — матері, прославлене велике почуття материнства. По — різному з’являється перед нами образ Матері й у трьох новелах («Казки про Італію»), але всі вони перейняті почуттям найглибшого преклоніння й безкорисливої любові кженщине.

У романі «Мати» Горький розповідає історію простої жінки Пелагії Ниловны й показує її поступове духовне відновлення. На початку роману Ниловна з’являється перед нами як покірна й забита жінка, що зостарилася завчасно. Безпросвітне, безрадісне життя перетворило її в людину, усього що боїться, перед усім тріпотливого: «Як мені не боятися! Все життя в страху жила, — вся душа обростила страхом!» Покірність долі підкреслена й у її зовнішньому вигляді: «Широка, овальна особа, порізана зморшками, і одутле, висвітлювалося темними очами, тривожно — смутними, як у більшості жінок у слобідці. «Вона часто плакала, почуваючи своє безсилля змінити що — небудь у житті. Але поступово, непомітно для неї самої, у ній назріває невдоволення життям. Допомогти усвідомити їй це неясне невдоволення допоміг її син Павло і його друзі — однодумці. Будучи присутнім на заняттях робочого кружка, придивляючись до людей, що оточують Павла, вона починає розуміти, що вони шукають правду й борються за неї. «Вона вже багато чого розуміла з того, що вони говорили про життя, почувала, що вони відкрили вірне джерело нещастя всіх людей, і звикла погоджуватися з ними. «Ниловна вловила щось зовсім нове в поводженні друзів Павла: «… ви знаєте шляхи до серця людському. Усе в людині перед вами відкривається без боязкості й побоювань». Довірче спілкування стає джерелом небувалого, духовного союзу матері й сина. У спілкуванні із друзями Павла Ниловна прояснила свої давні, напівзабуті мрії про добро й правду, а відстоюючи їх, внесла особливу, неповторну лепту в спільну справу. Про новий, більше серйозному розумінні революціонерів говорить вона Знахідці: «… І всі інші люди за народ страждають, у в’язниці йдуть і в Сибір, умирають… Дівчини молоді ходять уночі одні, по бруду, по снігу, у дощик, — ідуть сім верст із міста до нас. Хто їх жене, хто штовхає? Люблять вони! От вони — чисто люблять! Вірують! Вірують, Андрюша! …» У її свідомості революціонери ототожнюються з іншими священними для матері поняттями — дітьми; «Хіба може мати не жалувати? Не може. Всіх шкода мені! всі ви — рідні, усе — гідні! І хто пошкодує вас, крім мене?…» Ця особливість Ниловны сприймати мир очами дітей, почувати серцем правоту їхньої справи набуває грандіозного сенсу, тому що сама революція розкривається письменником як рух до морального очищення миру

Ниловна бере участь у революційній роботі: проносить на фабрику листівки, переправляє в села політичну літературу. Так Ниловна стає другом і помічником свого сина. «Коли людина, — говорить їй Павло, — може назвати мати свою й за духом рідний, — це рідке щастя. «У душі Ниловны відбувається болісна боротьба, але страх за сина, за його долю поступово залишають неї. Після першотравневої демонстрації Ниловна сміло звертається до юрби із закликом підтримати сина: «Ідуть у світі діти наші на радість… Не відходите ж від них, не відрікайтеся, не залишайте дітей своїх на самотньому шляху. Пошкодуйте себе… повірте сыновним серцям — вони правду народили, заради її гинуть. Повірте їм!» Гаряча віра в правоту справи сина, прагнення всіх переконати в правильності вибраного їм шляхи дозволяють Ниловне піднятися до висоти подвигу й самозречення. Розкидаючи на вокзалі листівки з видрукуваною мовою сина, вона приймає побої жандармів. Але в «опіках болю» «ока її не вгасали й бачили багато інших очей — вони горіли знайомим їй сміливим, гострим вогнем, — рідним її серцю вогнем». Від вогненних почуттів матері виходить настільки ж вогненна віра в досягнення її синів: «Душу воскреслу — не вб’ють», «Не заллють кров’ю розуму!», «Морями крові не вгасять правди!» Так Горький зв’язав такі соціальні поняття як «революція», «боротьба» з іншими, етичними: «любов», «віра», «душу». Саме в їхньому єднанні бачив письменник зміст нової життєвої програми

Цікаво простежити за тими змінами, які відбуваються в Ниловне протягом роману. Іде почуття затурканості, покірності, байдужості до всього, пробуджується інтерес до життя. Усе, що було в ній забите, заглушено важкими переживаннями, воскресло, сколихнулося. Адже «душу воскреслу не вб’ють!» Новими очами глянула Ниловна на навколишній її мир. Вона відчула, як прекрасна природа, яке багатство різних людських переживань таїть у собі музика. Народження эстетического почуття помітно збагачує подання Ниловны про світ. Вона відчуває гострий інтерес до «величезному, чудесному, невідомому», жалує тих, кому далекі подібні відкриття: «Люди мечуться — нічого не знають, нічим не можуть любуватися, ні часу в них на це, ні полювання. Скільки могли б взяти радості, якби знали, як земля багата, як багато на ній дивного живе!» Тому так самозабутньо розглядає Ниловна ілюстрації до наукових праць по зоології й ботаніці, слухає, як мудру легенду, розповіді про історію людства. Так відбувається духовне народження героїні, її прилучення до миру Прекрасного

У переживаннях і роздумах героїв роману «Мати» є багато співзвучного нашим сучасникам. Хіба не близькі нам схвильовані думки Ниловны: про людську байдужість до земної краси, про відповідальність за майбутнє дітей наступних поколінь, про необхідність людей розуміти один одного? Ідея перетворення миру, втілена письменником на сторінках роману «Мати», залишається актуальної й у наші дні