priznachennya poeta v liriku pushkina pushkin oleksandr - Шкільний Всесвіт

Ким і яким повинен бути поет? Що повинен він нести людям? Ці питання задавали всі справжні пииты різних епох і народів. Не залишився до цієї проблеми байдужий і Олександр Сергійович Пушкін. Тому в його творчості так багато віршів, де зачіпаються всі ці питання. І в першу чергу вірша: «Пророк», «Пам’ятник», «Поет».

Пушкін уважав, що поет повинен бути безкорислив і шляхетним, чесн і справедливим, а головне — бути сміливим і рішучим, не побоюючись нічиїх глузувань і осуду:

Поет! Не дорожи любовию народної

Захоплених похвал пройде хвилинний шум;

Почуєш суд дурня й сміх юрби холодної:

Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий

У віршах «Поетові» і «Пророк» Пушкін призивав кожного поета твердо вірити у своє призначення:

Іди, куди тягне тебе вільний розум,

Удосконалюючи плоди улюблених душ,

Не вимагаючи нагород за подвиг шляхетний

Головною нагородою для поета є те, що його вірша живуть у серцях людей, спонукуючи їх робити сміливі вчинки й творити добро. Поет судить себе суворіше, ніж це може зробити юрба, тому що тільки він один здатний зрозуміти й усвідомити, чого коштує його власна праця:

Ти сам свій вищий суд;

Усіх суворіше оцінити вмієш ти своя праця;

Ти їм чи задоволений, вимогливий художник?

Основна мета поета — не намагатися дати оцінку тим або іншим історичним подіям, а намалювати за допомогою слова картину їхнього розвитку для того, щоб кожний читач зміг сам дати їм оцінку: зробити вибір між добром і злом, любов’ю й ненавистю, істиною й неправдою

Поет потрібний людям і тому повинен жити серед них, однак, він повинен також залишатися осторонь для того, щоб у побутовій щоденній суєті не загинув його дарунок віщуна:

Не для життєвого волненья,

Не для користі, не для битв,

Ми породжені для вдохновенья,

Для звуків солодких і молитов

У мінути, коли натхнення не відвідує поета, він почуває себе найнікчемнішим «меж дітей незначних миру». Він завжди повинен «дієсловом палити серця людей», а якщо це стає з якихось причин неможливим, то життя починає здаватися йому безглуздої й порожній:

Поки не вимагає поета

До священної жертви Аполлон,

У турботи суєтного світла

Він легкодухо занурений;

Душу вкушає хладный сон

Напевно, поет повинен сполучити в собі і якості пустельника, що живе в миру, і співака мистецтва, і громадянина. Тільки тоді в його владі почути «Бога глас» і донести його до людей

Пушкін вірив у безсмертя душі, і в безсмертя своїх добутків:

Ні, весь я не вмру — душу в заповітній лірі

Мій порох переживе й тленья втече —

И славний буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит.

……………………………………..

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю

И милість до занепалого призивався

Веленью Божию, про муза, будь слухняна,

Образи не страшачись, не вимагаючи вінця,

Хвалу й наклеп приемли равнодушно,

И не заперечуй дурня